Звернувся Бог до України,
Спитавши в кожної людини:
Подумай зараз і скажи,
Що зробиш ти після війни?
І Бог у відповідь почув
І кожен біль людський відчув:
Я побудую гарний дім,
З родиною щоб жити в нім,
І посаджу в дворі калину –
Червоний символ України,
І я не дам їй похилитись…
А я сумлінно буду вчитись!
Найкращим лікарем щоб стать,
Здоров’я людям рятувать!
Я вчителькою бути хочу,
Дітей до знань я заохочу!
Я агрономом гарним стану,
Засію всі поля хлібами,
Щоб пахла наша вся земля…
А я планую немовля,
На світ я народжу дитинку,
Маленьку гарну українку,
Або синочка-козака –
У мене мрія ось така.
А я сирітку всиновлю,
І, мабуть, краще не одну,
Бо після катувань страшних
Не можу діток мать своїх…
Як рідних, буду їх любити,
Добра і людяності вчити.
Я буду малювать картини,
Пейзажі нашої країни,
А я писатиму вірші,
Які так ллються із душі,
І прославляти Україну –
Нескорену, міцну, єдину!
А ти що зробиш, сива мамо?
Могилку доглядати стану…
Й молитись за людей усіх,
За всіх – і мертвих, і живих.
І до останніх своїх днів
Проситиму прозріння для катів…
Почув слова ці Бог і мовив:
Я не залишу вас ніколи,
Я завжди поруч, ви це знайте,
Надію й віру не втрачайте!
Живіть, народжуйте, любіть!
І тільки лиш вперед ідіть!
••••••••••••••••
Війна… Ти долі нам зламала,
Когось навіки роз’єднала,
І, навпаки, когось зріднила,
Комусь дала натхнення й сили.
І скільки б не було печалі –
Життя продовжується й далі!
Ми все здолаємо! Ми зможем!
Ми неодмінно переможем!
І всюди зацвіте калина,
Все буде добре, Україна!