Знаєте, чого я зовсім не розумію в діях влади в умовах коронавірусу? Відсутності нормальної розмови з людьми.

Але хто має говорити з людьми, як і коли їм платити комуналку? Як і чим забезпечити літніх людей? Чому не розподілити серед них хоча б маски та засоби дезінфекції? Чому цього взагалі немає в аптеках і коли буде? Хто складатиме списки тих, хто потребує постійної допомоги? Чим допомогти малому бізнесу? Врешті-решт, як поводити себе в разі виникнення симптомів, що можна робити і що ні? Чи буде надзвичайний стан і за яких умов? Як ідуть переговори з МВФ, щоб підтримати українську економіку та українців? Таких питань десятки і всі вони відомі.

Поки відповідей на них немає, українці об’єднуються і допомагають людям навколо.

Є два типи боротьби із загрозою. Один авторитарний, як у Китаї. Мій китайський знайомий, батьки якого мешкають в Ухані, казав мені, що вони мали шанс вийти з квартири один раз на тиждень в чітко визначений час в аптеку та супермаркет. В інший час армія просто приносила мінімальний пакет до дверей. Інший варіант: демократична згуртованість, працює тільки за наявності сильних інституцій як у Німеччині, Південній Кореї та Японії. У нас бардак у всьому: від аптек та лікарень до зупинок транспорту, тому ані перший, ані другий варіанти не можливі.

Тому і потрібно говорити з людьми – будь-які рішення, спущені згори як в Росії, для нас не прийнятні. Україна – це простір свободи, вільних людей. Влада має з нами говорити на рівних і достукатися до кожного. Тільки так можна перемогти вірус. Та й взагалі перемогти.