Коли я чую “ринок землі вб’є село”, а сьогодні я це чула 5 годин підряд, я згадую дещо.
Як в мами боліли і зводило судомами руки, тому що в нас було три корови і їх треба було доїти три рази на день!
Як в тата боліла спина, тому що треба було нагодувати і напоїти трьох бичків, да-да три рази на день. Як я доїла корів, і дивилася не у відро з молоком, а на трьох величезних павуків під стелею в конюшні, і хотіла тільки одного, щоб вони не почали рухатися.
А ще я пам’ятаю, що перед тим як поратися у дворі, треба було прочистити сніг. Як треба було прокидатися, влітку о 5, восени о 6.30, бо корови вже йдуть на вигін і твоя черга пасти череду. А як з квітня по серпень треба прибирати сіно з ділянки, і ти махаєш вилами, зовсім як Ляшко, і граблями на сонці в 30-градусну спеку.
І так із року в рік. Десятки років підряд. І так живуть і вмирають покоління. Тож коли черговий вгодований політик чи політикиня, віком моєї бабусі, розказує, що ринок землі вбиває село, я скажу, що село вбили 20 років тому.
Вбили відсутністю медицини, передової освіти, відсутністю перспектив та низькими пенсіями. Моя бабуся пропрацювала завфермою, шанована людина мєжду прочім, а пенсію отримує трохи вищу за мінімальну.
І коли нардепи, поснідавши гранолою і червоною рибкою за два відра грошей в парламентську кафе, знайте, поки вам готували сніданок о 8.00 ранку, в селі вже дві години як гарували. І пам’ятайте: Ви вбили село!
А ринок землі, не бійтеся, що селяни продадуть землю, в більшості, вона в оренді у місцевих агрофірм, при чому на такий термін, що деякі не доживуть, щоб отримати її назад. А ціна їй: бідон олії, кількадесят тюків соломи і три тони зерна – продуктовий набор агаж.
Тож, мамі це не сподобається, від’їб/чепітся від селян, бо ви зробили все, щоб селу земля стала не потрібною.