Колись давно я серйозно посварилась з батьками. А все тому, що в 19 років я покохала дорослого чоловіка. Владиславу було 32 і він мав двох дітей від першого шлюбу. Колишня втекла до Бельгії з коханцем, покинула рідних.
Ми познайомились випадково в кав’ярні. Влад ніколи на мене не тиснув, був справжнім джентльменом, мав гарну роботу. З ним я не сумувала і почувалась захищеною. Серед однолітків такого було не знайти.
Та коли я прийшла до мами та розповіла, що закохана і планую побратися з Владом, вона почала кричати:
– Що ти собі думаєш? Ти потім приповзеш до мене – я не прийму. Не псуй собі життя.
Тато так не сварився, але маму підтримав. Дійшло до того, що батьки навідріз відмовились приходити на наше скромне весілля. Лишень моя молодша сестра Інна прийшла.
Після весілля стосунки з чоловіком в мене були чудові. Жодного разу я не пошкодувала про своє рішення. Дітей Влада полюбила, як своїх. А згодом й сама народила донечку. Утім батьки зі мною й надалі не спілкувалися. Натомість Інна стала донькою, котрою вони пишалися. Вона вийшла за свого одногрупника, створила зразкову сім’ю і народила двох дітей. Утім мені вона розповідала, що не задоволена своїм життям. Адже чоловік не надто намагався заробити і вдома зовсім не допомагав.
Роки минали. І так сталося, що батьки мої розлучилися. Мама в 56 років пішла в батька до іншого. Тоді й тато якось мені зателефонував:
– Знаєш, мені дуже шкода, що тебе не підтримав. Я б хотів налагодити стосунки.
Відтоді ми почали спілкуватись. Мої діти так раділи, що мають дідуся, охоче в нього залишались. А чоловік потоваришував з татом, вони разом ходили на рибалку.
Мамі це не подобалось, вона скаржилась Інні. Та мені було байдуже.
Зараз діти мої вже досить дорослі. Кілька місяців тому раптово не стало тата. Це для всіх нас важкий удар. Та незадовго до смерті він сказав мені, що будинок хоче нам залишити, аби компенсувати усе, що трапилось між нами. Та й, як на мене, не довіряв він чоловікові Інни.
І ось днями мама мені зателефонувала:
– Ти маєш відмовитись від будинку на користь сестри!
– Чого? Тато мені його залишив.
– Хочеш через хату рідних втратити?
– Та я наче давно їх втратила.
Посварилися ми страшно. І я не знаю, як бути. Будинок дістався татові від його батьків. І мама до того не має стосунку. Ненька завжди фінансово допомагала сестрі, а мені й копійки не дала, відтоді, як повідомила про своє рішення.
Порадьте, як мені бути? Невже я й справді маю відмовитися від будинку?