– Ти гроші моєї мами не рахуй. Вона їх сама заробляє, і сама витрачає на що вважає за
потрібне,– обурюється чоловік, коли я черговий раз йому нагадала, що його мама –
заробітчанка, і вона могла б нам хоч іноді допомагати.
Мені ніхто не вірить, що свекруха за кордоном 25 років, і що за цей час вона нам жодного
разу не допомогла. Максимум, що від неї можна чекати – це 100 євро на день народження
чоловіка.
У нас є двоє синів, і поки діти росли, бабуся не вважала за потрібне висилати їм італійські
смаколики, одяг чи іграшки.
Про себе я вже взагалі мовчу – мені, нелюбимій невістці, не дісталося абсолютно нічого. Але я
все це швидко зрозуміла, і нічого від неї не чекала, хоча були моменти, коли її допомога нам
би дуже пригодилася.
От, наприклад, як зараз. Живемо разом ми вже 23 роки, відразу після весілля мої батьки
віддали нам будинок, який пів життя будували для себе.
Взагалі, я дуже вдячна своїм батькам, бо вони дуже нам допомогли і на початку, і впродовж
усього нашого сімейного життя. Хоча самі вони особливо багато нічого не мали, але
підтримували нас з останнього.
В будинку ми прожили 23 роки, зрозуміло, що за цей час він потребує ремонту. Взялися ми за
одне, а воно тягне інше, гроші йдуть як вода, кінця-краю тому не видно. Мої батьки зараз не
можуть нам допомогти, бо батько захворів, і всі гроші йдуть на його лікування.
А закінчити ремонт треба, от я і попросила свекруху, щоб вона хоч раз в житті нам грошенят
підкинула, адже її син живе у нас на всьому готовому вже багато років, і я думаю, що чесно
було б, якщо б тепер його мама нам трохи підсобила.
Свекруха дуже здивувалася, коли я їй першою зателефонувала, вона уважно вислухала мене,
і спокійним тоном сказала, що у неї грошей немає.
– У вас ніколи немає! – спересердя зауважила я.
– А що ж ви в тій Італії 25 років робите? – питаю.
Наша розмова, як і слід було очікувати, закінчилася нічим – грошей свекруха не дала, але
поскаржилася своєму синові на мене, що я посміла її питати, куди вона діває гроші.
Чоловікові це дуже не сподобалося, і він вирішив поставити мене на місце, зауваживши, що я
не маю ніякого права рахувати гроші його матері.
– Ну добре,– кажу.
– Тоді сам і думай, як ремонт доробити, з мене досить!
Я аж тепер зрозуміла, що моєму чоловікові так само нічого не треба, як і його мамі. Де це
бачено, щоб людина стільки років на заробітках була, і навіть воду собі в дім не провела?
У свекрів в селі досі хата стара, без ремонту, без води, і туалет на вулиці.
Так, не мені її гроші рахувати, але це вже занадто! Вона ж заробляє по тисячі євро щомісяця і
нічого не купила – ні квартири, ні машини, ні будинок не збудувала.
Мені колись одна її родичка по секрету сказала, що свекруха моя в Італії підсіла на лотереї, і
на це витрачає всі свої гроші. Я тоді їй не повірила, але аналізуючи ситуацію, розумію, що це
цілком схоже на правду.
Але мій чоловік про свою маму таке навіть слухати не хоче. Ну що ж, це його справа.
А мені прикро, що свекруха-заробітчанка нічим не допомогає ні нам, ні нашим дітям. А
ситуація з моїм батьком? Вона ж знає, що він лікується, і потрібні гроші,то могла б хоча в цій
ситуації підкинути кілька сотень євро для свата. Ну хіба ж ні?
Не знаю, хто з нас в цій ситуації правий, але я так і не розумію, як можна бути стільки років
на заробітках, і до нічого не доробитися?