Розгнівана Карина влетіла в будинок свекрухи, яка ніяк не хотіла визнавати її родичкою, і застала її на велотренажері.
— Тебе дзвонити заздалегідь не вчили? – роздратовано спитала жінка, швидко крутячи педалі.
— У вас було відкрито, – злякалася дівчина.
— Це ніяк не відміняє того, що пристойні люди заздалегідь попереджають про свій візит, хоча у моїй фразі головне слово – пристойні, але це не про тебе! – свекруха перестала крутити педалі і поважно злізла з тренажера.
— Юліє Павлівно, не засмічуйте мені мозок якоюсь нісенітницею! Я прийшла не за цим, – обурилася Карина. – Чому я випадково дізнаюся про те, що ви з Вовою їдете на два тижні на море?
— Хіба я мала написати чи подзвонити тобі? – Жінка взяла з стільця рушник і почала витирати спітніле обличчя. – Такі теми обговорюються лише із членами сім’ї. Чому ти маєш знати про те, що ми з сином їдемо у відпустку? Чужих ми не беремо.
— А ну так! Я зовсім забула! – награно сплеснула руками дівчина. – Ви ж сподіваєтеся, що ми з Вовою якось розійдемося.
— Люба, моя сім’я – це я та мій син. Ти зовсім чужа людина, тож ніхто не зобов’язаний тобі нічого казати. Дізналася б свого часу, – серйозним тоном промовила Юлія Павлівна. – Якщо ти не знала, то ми тричі на рік літаємо із сином на відпочинок. У Володі нервова робота, йому треба розрядитись.
— Вова взагалі в курсі за поїздку? Дивно, що він мені ні слова про неї не сказав, – спантеличено відповіла Карина. – Ви квитки вже купили?
— Звичайно! Про що мова?! – скривилася жінка. – Ти ставиш дурні питання, дитинко. Іноді мені здається, що ти живеш у якомусь своєму вигаданому маленькому світі.
Дівчина спантеличено подивилася на свекруху і, розвернувшись, мовчки покинула її будинок.
Дорогою вона вирішила зателефонувати до чоловіка, проте, як і сорок хвилин тому, коли дізналася про те, що Володимир з Юлією Павлівною відлітають на море, додзвонитися до нього не змогла.
Чоловік сам передзвонив за годину, і Каріна приголомшила чоловіка претензіями щодо майбутньої відпустки.
— Нічого не розумію. Чи можна ще раз повторити? Куди я їду з мамою? – перепитав Володимир.
— На два тижні до Криму! – випалила дівчина. – Твоя мама сказала, що ви летить удвох.
— Вперше чую, – заперечив чоловік. – Я взагалі ще навіть не планував відпустку. Можливо, в мене цього року не буде.
Слова чоловіка здивували Карину. Вона несподівано зробила для себе відкриття, що Юлія Павлівна не тільки не зважала на неї, а й аналогічним чином чинила зі своїм сином.
— Твоя мама сказала, що вже навіть куплено квитки, – здивувала чоловіка Каріна.
— Цікаво як, – спантеличено промовив Володимир. – Я навіть не в курсі. Потрібно буде з нею поговорити на цю тему.
Дізнавшись про те, що чоловік нічого не знав про майбутню поїздку, дівчина розслабилася. Не бажаючи відкладати справу в довгу скриньку, Карина відразу подзвонила Юлії Павлівні.
— Виявляється, Вова теж не в курсі вашої поїздки, а ви казали, що він знає, – діловито промовила дівчина. – По ходу вам доведеться їхати однієй…
— Не неси нісенітницю, – стояла на своєму свекруху. – Ми їдемо разом із сином, і він знає про поїздку. Мабуть, Володя не сказав тобі про це, щоб не скривдити.
Не знаючи, кому вірити, Карина поклала слухавку. Увечері з роботи повернувся чоловік і дівчина передала йому слова Юлії Павлівни.
— Що вона взагалі каже? – Запротестував чоловік і вирішив прямо зараз розставити крапки над “і”.
Набравши номер матері, Володимир поставив телефон на гучний зв’язок. Жінка дуже швидко відповіла на дзвінок сина.
— Мамо, може ти мене просвітиш з приводу поїздки на море? – уїдливим тоном запитав чоловік.
— Ми у червні, у твою відпустку, летимо відпочивати, – незворушно відповіла Юлія Павлівна.
— Ти запитала, чи хочу я? Та й узагалі дізналася хоча б, коли в мене відпустка? Чи буде вона взагалі?
— Я чудово знаю, що щороку з десятого червня маєш відпустку. Навіщо мені сто разів питати? – Усміхнулася в трубку жінка.
— Цього року у мене не буде відпустки у червні. Можливо, я візьму її у грудні, не раніше, – приголомшив матір Володимир.
— Як не візьмеш? Я вже квитки нам купила…
— Повертай назад.
— Не можу! Вони безповоротні, – заверещала Юлія Павлівна. – Ми щороку з тобою їздили у червні. Це традиція! Її не можна порушити!
— Мамо, якби ми й поїхали кудись, то ніяк не вдвох, а втрьох, – приголомшив своєю заявою Володимир. – Мабуть, ти забула, що я одружений.
— Ти через неї не хочеш нікуди їхати? – Жінка була впевнена, що у всьому винна Каріна.
— Ні, в жодному разі я все одно не зможу нікуди поїхати, – заперечив чоловік. – Багато справ…
— Невже ти не можеш заради мене відпроситись з роботи? – поцікавилася Юлія Павлівна.
— Ні не можу…
— Квитки прогорять, і гроші ніхто не поверне, – спробувала натиснути на сина жінка.
— Напевно, треба було спочатку порадитись зі мною, перш ніж планувати чи тим більше купувати щось, – докірливо промовив Володимир. – Нехай ця ситуація стане для тебе уроком!
— Ні, ти мусиш щось зробити, – не відставала мати. – Жодних відмовок я не приймаю. Мені важко віриться в те, що ти ніяк не можеш вплинути на ситуацію. Зрештою ти можеш сказати на роботі, що я сильно захворіла, і мені потрібний догляд. Вони повинні зважати на тебе і цінувати, як хорошого фахівця!
— Візьми на роботі відпустку. За законом тобі мали його надати у червні! – не відставала Юлія Павлівна.
— Мамо, ні! – рішуче відповів Володимир.
— Що мені тепер робити? – Заголосила в трубку мати, бажаючи розжалити сина.
— Лети одна, щоб другий квиток не пропав, – запропонував чоловік.
— Одна? Ми завжди з тобою разом літали! – Ображено проскреготіла зубами Юлія Павлівна. – Не можу я сама. Що я там робитиму сама?
— А щоб робила зі мною?
— Ми з тобою б усюди ходили: до театру, на пляж, на концерт, – почала перераховувати жінка.
— Сходи в ті самі місця, але одна, – гнівно відповів Володимир, якому набридло твердити матері про те, що він нікуди не поїде.
— Ні, ти мусиш щось зробити, – не відставала мати. – Жодних відмовок я не приймаю. Мені важко віриться в те, що ти ніяк не можеш вплинути на ситуацію. Зрештою ти можеш сказати на роботі, що — я сильно захворіла, і мені потрібний догляд. Вони повинні зважати на тебе і цінувати, як хорошого фахівця!
— У цьому випадку мені вкажуть на двері. Святе місце порожнім не буває, – парирував чоловік.
— Якщо так, то й нехай ідуть до біса! Ти потім собі інше місце знайдеш! Такого фахівця як ти з руками відірвуть! – Почала підготувати сина Юлія Павлівна.
— Я не збираюся звільнятися з роботи, яка приносить мені гроші.
— Так, набридло мені з тобою няньчитися! Або ти їдеш зі мною на відпочинок, Або йди до бica! Я вже всім розповіла про наші плани! – прошепотіла крізь зуби жінка.
— Це були лише твої плани. Я нікуди не поїду! – грізно випалив Володимир і скинув дзвінок, вражений нахабством своєї матері.
Після цього йому прилетіло кілька повідомлень від Юлії Павлівни, в яких прохання чергувалися з прокльонами. Щоб не посваритися з матір’ю остаточно, чоловік вирішив їх проігнорувати. Від родичів Володимир дізнався про те, що мати таки полетіла на відпочинок сама.