Чомусь буває так у житті: проживши у шлюбі з людиною більше десяти років, ти відчуваєш, що вона для тебе якась зовсім чужа. А випадковий перехожий, якого бачиш вперше, здається таким рідним, ніби завжди був поряд.
…Колись давно Олена послухалась мами і вийшла заміж за Романа. Хоча не мала до нього ніяких почуттів. Для неї він був просто хорошим другом. Та батьки побачили, що хлопець по вуха закоханий у їх доньку. І вирішили – поряд з ним їй буде добре.
А головне – не бідуватиме, бо хоч молодий, а гроші заробити вміє. Мати кожного дня вмовляла доньку відповісти Романові взаємністю. «Її однокласниці вже й дітей бавлять, а вона ще кавалерами перебирати зібралась», – не раз чула таку фразу. І хоч як дівчина просила, казала, що серце неможливо змусити когось полюбити – мати вперто стояла на своєму. Зрештою Олена здалась. А вже осінню, коли в небі кружляли журавлині ключі, тужно курликаючи, збираючись у далеку дорогу – Олена з Романом стали на весільний рушничок. Батьки раділи, гості кричали «гірко», а нареченій хотілось змахнути руками, наче крилами, і полетіти разом із тими журавлями…
Невтомними птахами летів у вирій час. В подружжя народилась донечка. Але Олена так і не змогла покохати Романа. Вона просто звикла до нього так, як люди звикають, наприклад до нових сусідів. Натомість, дарувала всю свою безмежну, материнську любов донечці Христинці. Коли дівчинка пішла в перший клас, жінка вирішила піти на роботу. Через знайомих дізналась, що в одній фірмі є вакансія бухгалтера. Зраділа, бо це саме її спеціальність. Але був один нюанс. Фірма знаходиться на окраїні міста, і додому Олена могла повертатися лише пізнього вечора. Та жінку це не злякало:
– Подумаєш, далеко. Міських маршруток ніхто не відміняв. Доберусь, не маленька, – сказала вдома чоловікові.
На роботі жінку радо прийняли у колектив. І згодом офіс став її другою домівкою. Фірма солідна, роботи багато. Бувало, що донька не бачила матері по декілька днів. Бо та йшла з дому, коли дівчинка ще спала, а поверталась, коли дівчинка вже спала. Добре, що мама перебралась до них, щоб допомогти з дитиною. Чоловік не один раз виказував дружині своє невдоволення. Ніби робота для неї стала важливішою за сім’ю. Питав, чого їй бракує. І одного разу Олена не втрималась і відповіла – щастя, мені бракує щастя. Після цієї розмови вони остаточно відсторонились один від одного.
А мати побачила, яку помилку колись зробила, вмовивши доньку дати згоду на цей шлюб. Якось, Олена затрималась на роботі, і не встигла на свою останню маршрутку. « Що робити?» – подумала. На дворі ніч, а додому дорога не близька. І тут ніби хтось почув її думки. До одного з будинків, який знаходився неподалік під’їхало таксі. Жінка швиденько підійшла до автомобіля. З нього саме вийшли пасажири, тож водій радо погодився підвезти незнайомку.
– Максим, – простягнув руку вродливий чоловік.
– Олена, – відповіла навзаєм з посмішкою.
– А чого руки такі холодні? – запитав у неї, посміхаючись. Запропонував заїхати та почастувати її кавою, щоб зігріти таку красиву жінку. А вона взяла і погодилась. Коли сиділи у кафе, Максим несміливо положив свою руку на її. Від його ніжного дотику і тепла в неї аж мурахи шкірою пробігли. Як їй захотілось цієї чоловічої ласки, якої так давно бракує! І вона пронизала чоловіка таким поглядом, що той без слів все зрозумів. Швидко зібравшись, Максим відвіз її не до неї, а до себе додому. Там, ще з порога, їх вуста злились у солодких поцілунках. Вона ніколи раніше не відчувала такої насолоди. Її тіло тремтіло від кожного його дотику. Аж у голові паморочилось. Потім, обійнявшись, вони просто лежали і дивились один одному в очі.
– Я нікуди тебе не відпущу, – сказав їй Максим. А вона відповіла, що й сама не хоче нікуди йти. Та вдома чоловік і донечка, яка останнім часом бачить маму лише на фото. Олена розповіла йому всю свою історію життя. А він признався, що в нього теж є дружина, тільки знаходиться зараз за кордоном. Поїхала, бо їй завше бракує грошей. Через це один за одним влаштовувала скандали.
…Вдома на Олену чекала схвильована мати. А чоловік навіть не помітив, що дружини майже до ранку не було. Вона не стала нічого пояснювати, та мати і так все зрозуміла. Олена з Максимом продовжували зустрічатись. Він забирав її з роботи і привозив до себе додому. В ті короткі миті вони по-справжньому були щасливими. Роман здогадувався: в дружини хтось є. Але чомусь мовчав. Можливо, так сильно кохав, що боявся втратити. Одного разу, коли жінка хазяйнувала в квартирі коханця, скрипнули вхідні двері. Вона подумала, це Максим повернувся з магазину і радісно вигукнула:
– Коханий ти вчасно, я саме борщ звари…, – і обірвала радісний вигук, аж завмерла від несподіванки. Позаду неї стояла все ще офіційна Максимова дружина. Вона приїхала раніше і без попередження, бо сусідка повідомила, що її чоловік приводить собі нову господиню. Олена затиснула кулаки, не знаючи як поводитись і що взагалі робити. Але суперниця, як на диво, навіть і не починала скандалити. Спокійним, розважливим тоном запитала:
– Любиш його?
– Люблю, – ледь чутно промовила Олена тремтячими губами.
– Заспокойся, не буду я тебе лупцювати, – жалісливо дивлячись на перелякану чоловікову коханку сказала Мирослава. – Я навіть була готова до цього. Ти тут не перша гостя. Просто знай, те, що відчула зараз я, колись відчує на собі і твоя донька. І, розвернувшись, пішла геть. А Олена продовжувала стояти на місці, шокована тим, що відбулось. Навіть поворухнутись не могла. Максим, який невдовзі прийшов, аж перелякався, побачивши у якому вона стані. Потім вона розказала йому про все. Після цих подій Олена розлучилась з Романом, а Максим з Миросею. І Олена стала офіційною дружиною Максима. Забравши доньку вона переїхала в квартиру нового чоловіка.
Хоча Роман наполягав залишити дівчинку з ним. Олена світилася від щастя поряд з Максимом. Вони прожили багато років душа-в душу. Разом віддавали заміж Христину, яка стала називати і вітчима батьком. Дочекалися онука, а потім… Потім донька приїхала вся в сльозах питаючи, що має робити, а вони дивились на неї і нічого не розуміли. Христина не змогла більше тримати всього в собі і розказала – чоловік одну за одною змінює коханок, і вже й нікого не соромиться. На неї з сином ніяк не знаходить часу. А додому приходить лише для того, щоб влаштувати чергову сварку. В Олени помутніло в очах, в грудях щось боляче закололо. Тепер вона згадала слова Мирослави і усвідомила – це, мабуть, донька розплачується за її гріхи.
Ірина Юсюк-Мельник, с.Новоукраїнське