Про це у дописі Наталії Мосейчук.
“Гадала за день мине. Стане легше. Куди там. Вчорашній відчай змінився злістю. І я пишу, бо мама. Пишу, бо мене точно прочитають і є надія, що зрозуміють…
Пишу не заради «затаврувати».
ОХМАТДЕТ. Київ. Скільки разів була тут зі своїми малими. Нещодавно відкривали освітній простір у ВІЛ відділенні, згодом Школа Супергероїв. Постійно все бігом. Так, боліло, коли бачила їхні очі. Так, нестерпно шкода було маленьких пацієнтів.
Але вчора… мряка… мама і її восьмирічний син…на милицях з підджтою однією ніжкою повільно піднімаються вгору до хірургічного відділення. Мама скиглить, що запізнюються. Малий з останніх сил висячи на милицях намагається бути мужчиною і плутаючись у підпорках плентається вгору. Територія Охматдиту – величезна.
І таких історій щодня там – безліч. Мами несуть на собі малят та ще сумки із одягом, іграшками, сумішами, подушками тощо. Питання: невже не можна придбати для найбільшої лікарні країни візочки? Вставити у них GPS навігатори ( від крадіжок) , поставити їх біля КПП у великій кількості і нехай батьки користуються??!!
Невже не можна придбати десяток електрокарів і підвозити змучених батьків до корпусів від входів на територію??!! Де автостоянка для лікарні?! Натомість є місце для яток!!! Милосердя, Віталій Кличко, проявіть його. Ну його, цей міст на триста мільйонів для прогулянок! Прогуляйтеся Охматдитом. Територія болю. Територія дитячих сліз та смертей. Територія нашої із вами ганьби… В центрі міста. За жовтими мурами.
Ps останній тиждень багато говорять про Уляна Супрун, деякі прикриваються нею, як бронею. Не вірте. Справа ж не в Супрун. Вона картина, що дірку на стіні прикриває. Справа у цінностях.
Якщо влада може дозволити собі ставитися до людей, як до багна, якщо немає цінностей, духовності, якщо все заради перерізаних стрічок перед виборами, то жодні реформатори цю країну не врятують. Діагноз:невиліковні”.