В Галини вже закінчувалися продукти, вона не хотіла йти в супермаркет адже там у
два рази дорожче, а вирішила поїхати на місцевий ринок. Але так як він знаходився
далеко аж майже в кінці міста, то вона просила Івана, щоб взяв її з собою, якщо є
місце в його машині.
Чоловік часто їхав в ту сторону, тож і брав попутчиків з собою, адже теж лишні кошти
не стануть в заваді.
На ринку Галина та Іван підійшли майже одночасно до місця де продавалися овочі,
чоловік взяв пакет та почав набирати буряк. Жінка здивована його спитала: ” Іване, а
навіщо ти купуєш буряк? У мене є дача я ж тобі можу дати і буряк і моркву”. Почувши
це Іван виклав назад буряк з кулька до ящику.
Так і домовились, колись давно Іван та Галина вчилися в одній школі і були
однокласниками. Галина була старостою, а Іван звичайним учнем який вчився на
самі трійки. Вони обидва не могли терпіти одне одного. Адже Іван постійно робив
шкоду, його часто викликали до директора, і Галину теж як старосту, яка мала
завжди бути в курсі всього, що відбувається в класі.
Дівчину це дуже дратувало і вона частенько зривалися на хлопцеві. Після школи їхні
шляхи розійшлись.
І навіть на зустрічі випускників які влаштовувала Галина, Іван не з’являвся.
Вони тільки зустрілися в місті були один раз і то навіть толком не поговорили. От
тільки цієї весни вони зустрілися вдруге на місцевому ринку, в Галини були важкі
сумки і Іван запропонував її підвести. Галина шкільні суперечки не згадувала їй
давним-давно все рівно було як він ставиться до неї. Адже скільки років пройшло,
вони вже дорослі, в них самих є вже діти.
Та як виявилось, вони ще й жили в одному районі. Їдучи додому, вони майже не
розмовляли, тільки так на загальні теми. Галина була хотіла запитати Івана про
дружину, але потім її внутрішній голос зупинив її. А вирішила сказати про себе, що її
чоловіка не стало і тепер вона сама.
Іван нічого не відповів на слова Галини. Але приїхавши він допоміг її віднести сумки
на шостий поверх, та як ліфт поламався і сказав, що вона може звертатися до нього,
якщо їй потрібно буде щось привезти чи відвезти.
Галина хотіла якось віддячити чоловікові, та купила декілька кухонних приладь та
рушників, подумавши що якщо в нього немає дружини, яка про це подбає, то йому
знадобиться і він тільки зрадіє.
Так і сталося, чоловік з вдячністю прийняв та подякував. У них не було душевних
поседеньок з чаєм чи якигось романтичних розмов чи побачень у кіно чи в кафе, а
просто взаємодопомога.
Галина вже не турбувалася за свою невелику ділянку на дачі, адже були чоловічі
руки, які її допомагали.
А вона у відповідь Іванові давала домашніх закруток, що йому вистачало на цілу
зиму.
Чоловік та жінка особистим життям одне одного не цікавилися, а просто жили та
допомагали одне одному.
Двоюрідна сестра Галини Світлана випадково дізнавшись про помічника сестри
прямо її спитала: ” І що ви просто допомагаєте одне одному і все?” Галина не
розуміла, що мала на увазі Світлана, а ще раз підтвердила та сказала, що просто
допомагають одне одному.
Та Світлана дальше продовжувала свої догадки. Вона сказала Галині, що якщо у
Івана є дружина, то навряд чи це їй сподобається і може б вона не втручалась в іншу
сім’ю, щоб не бути винною чи розлучницею.
Та Галина заспокоїла сестру що нічого такого вона не збирається робити. А Іван то є
просто друг, який їй допомагає. Однак, після розмови з Світланою Галина все ж
задумалася: “А якщо і справді у Івана є жінка, а вона тут зі своїми проханнями
втручається”.
Тож одного такого разу, коли Іван знову приїхав до неї на дачу допомогти, Галина
вже не стрималася та спитала, чи бува нема нікого в нього, кому б не сподобалося,
що він їй допомагає?
Чоловік здивовано поглянув на Галину, проте сказав: ” Все добре, не хвилюйся,
нікому нічого не сподобається, тож не переживай”. І тут сам чоловік задумався, що
може він вже заважає Галині, так її і спитав. Галина поспіхом відповіла:” Ні, що Ти
Іванку, ти навіть такого не думай, дуже вдячна що ти мені допомагаєш.
“А знаєш що, а давай краще ще зійдемось?” – додала Галина, сама не очікуючи від
себе таких слів.
Іван не очікував почути це від жінки, але був безмежно радий, адже він і сам хотів
якось запропонувати це Галині але не знав як.
І думав що можливо, він їй ще від школи так і не дуже подобається. Та Галина
почувши це, засміялася та відповіла, що то не неприязнь була, а проста підліткова
впертість. Та додала, що вона його зараз набагато більше пізнала ніж за всі шкільні
роки. Після цього вони обоє стали мовчати, плече Івана було поряд і Галина
несміливо схилила на нього голову.
Надворі було тепло і вони так довго просиділи не рухаючись, боячись зіпсувати цю
романтичну ідилію.
Неймовірна історія, Вам сподобалось, пишіть нам діліться своїми враженнями
Ваша, Віра Лісова.