Я загиналася від болю, а чоловік накричав, що я його розбудила, адже йому вранці
на роботу
Я подала на розлучення, а чоловік чи то удає, що не розуміє, в чому справа, чи
насправді такий тупий, що до нього не дійшла причина того, що відбувається.
Я і раніше помічала, що чоловік ставиться до мене досить споживче, типу, подай,
принеси, прибери. Але я його кохала, тож намагалася догодити.
А згодом стала помічати, що це гра в одні ворота, для мене чоловік не робить зовсім
нічого. У нього на всі мої прохання постійні відмовки.
Що не попроси – потім, не зараз, я втомився, і все в такому дусі. Не знаю, скільки б я
це ще терпіла, але всю ситуацію переламав один випадок.
Увечері в мене стало потягувати поперек, потім неприємні відчуття стали
сильнішими. Я випила знеболювальне, але допомагало воно слабко, а потім
почалося справжнє пекло.
Поперек ломило так, що з очей текли сльози, я вдихнути нормально не могла, було
дуже боляче. Я якось доплелась до кухні, випила ще таблетку, але це не дало
жодного результату.
Подзвонила мамі, вона в мене медик, тож могла дати пораду. Абияк змогла їй
пояснити, що і як зробити, пояснила, що це, швидше за все, ниркові кольки. У неї таке
саме було.
Сказала, які ліки треба вколоти, щоби біль відступив. Але в нас в аптечці такого не
було, а я до аптеки просто не доповзла б.
Розбудила чоловіка, попросила з’їздити до аптеки, пояснила ситуацію. Він не тільки
нікуди не поїхав, ще й накричав на мене, що я його розбудила, а завтра йому на
роботу.
У результаті укол мені ставили лікарі швидкої, яку я викликала, бо далі терпіти було
неможливо. Тільки після цього я змогла заснути.
А прокинувшись вранці написала начальству, що беру кілька днів власним коштом,
бо треба зайнятися здоров’ям. Насправді вже нічого не боліло, але я хотіла зібрати
речі та переїхати.
Надвечір я знайшла квартиру, з’їздила подивилася, домовилися з власниками, я
віддала гроші, отримала ключі, поїхала додому збирати речі.
Чоловік прийшов з роботи, поводився, як нічого не сталося, навіть не спитав, як я
почуваюся. Я теж із ним не розмовляла, продовжуючи збирати речі.
Він лише перед сном спитав, що це я роблю. Відповідати я не стала, бо боялася
розплакатися від образи, а плакати мені не хотілося.
Чоловік хмикнув, пішов спати, а я лягла у залі. На ранок він поїхав на роботу, а я
перевезла речі до квартири, яку винайняла. Ночувати лишилася там.
Увечері чоловік став дзвонити, з’ясовувати, де мене носить. Я сказала, що переїхала,
завтра поїду до РАГСу, подам на розлучення. Чоловік навіть завис.
– Ти через якусь фігню вирішила зі мною розлучитися?
Я від болю загиналася, плакала, а чоловік навіть з ліжка не встав, в аптеку не з’їздив,
і це він вважає фігнею? Ну, якщо для нього це фігня, то так, із-за фігні.
А сенс жити з людиною, яка так поводиться? Це добре, що на той раз було боляче,
але не критична ситуація, а якби було щось смертельне і час йшов на хвилини?
Я свого рішення не поміняю, та й чоловік не намагається зробити щось, щоб я
повернулася, отже виходить я зробила правильний вибір.