Маринка була найгарнішою дівчиною у школі, на два класи за мене молодшою. Я довго за нею упадав, а вона все носом крутила, вила з мене мотузки. Здалася лише тоді, коли ми вже були студентами, а в своє село до батьків на канікули приїздили. Почали зустрічатися, коли я на четвертому курсі був, а вона на другому.
Треба сказати, що я вже навчався на заочному, працював у солідній фірмі і для того часу і свого віку дуже пристойно заробляв. Ось тоді Маринка і звернула серйозно на мене увагу.
В обласному центрі ми зняли квартиру, три роки пожила разом, а потім одружилися.
Марина ні дня не працювала, я повністю забезпечував родину, тим більше, що через рік після весілля у нас вже був перший син Богдан, якого я обожнюю.
Та Богданчик ріс, а Марина ні чим і не збиралася займатися. Диплом валявся десь на полиці, та й якихось власних хобі чи інтересів я у дружини не спостерігав. Не помічаю їх і досі.
Я швидко відчув, що почуття до дружини-красуні згасають. Мені ні про що з нею розмовляти, вона не розвивається, дивиться серіали і по салонам краси ходить, ну ще з подругами зустрічається частенько.
Син – з нянею, порядок в квартирі підтримує прибиральниця. Харчуємося переважно в ресторанах або замовляємо готове додому. У мене давно частка в чималенькому бізнесі, тож можемо собі дозволити.
У мене почалися з’являтися жінки, адже стільки їх розумних і гарних навколо, на роботі, у відрядженнях, на бізнес-зустрічах. Один роман, другий, третій…
А Марина так і дивиться серіали, відпочинок, подруги, салони… Я сто разів питав у неї: чим би ти хотіла займатися? В чому себе бачиш? До чого душа лежить? Гроші ж є, я би підтримав її у всьому! Пропонував їй якусь свою справу відкрити, але їй це не потрібно. Вона жодного разу на подібні запитання мені не відповіла, лише знизувала плечима: «Мені все подобається, як є!»
Ну, подобається, так подобається…
Забацав я красуні-дружині другу дитину, щоб сиділа вдома, раз не знає, чим їй ще зайнятися.
Я її справді давно розлюбив, але дітей люблю неймовірно, молодшому Андрійкові пів рочку зараз. А Марина нехай собі ходить по салонах, дітьми займається, а цікавих і розумних співрозмовниць, жінок для зустрічей у мене ніколи не бракувало…
Ось і зараз моя віддушина – Ольга, мені з нею й справді добре, затишно, цікаво. Чи на довго ці відносини – не знаю. Видно така моя доля – дома майже байдужа мені красуня, а щастя й чоловіча радість – з іншими.