Лера штовхнула двері квартири й з насолодою скинула підбори — восьмигодинний робочий день розтягнувся на десять через раптову перевірку. Але настрій, попри втому, був піднесеним. Ще б пак — учора рієлтор повідомив, що на її дошлюбну квартиру нарешті знайшовся покупець, готовий заплатити повну суму без торгу. Два з половиною мільйони гривень — це не жарт. Гроші, які можна вкласти з розумом.
З кухні доносився апетитний запах — схоже, Ігор взявся за вечерю, що траплялося нечасто. Лера усміхнулась — така увага була приємною. Останні місяці чоловік був занурений у якісь свої справи, повертався пізно, часто нервував. Лера списувала це на робочі проблеми — запуск бізнесу ніколи не буває легким.
— Ігорю, я вдома, — гукнула Лера, розбираючи сумку.
— Йду-йду! — озвався чоловік, і за мить виглянув із кухні з келихом вина. — Вечеря майже готова, переодягайся.
Лера придивилась до нього — той виглядав якось незвично натхненним, очі блищали, як у дитини, що отримала омріяний подарунок. Такого Ігоря вона давно не бачила.
— Щось сталося? — поцікавилась Лера, приймаючи келих.
— І ще як! — широко усміхнувся Ігор. — Сьогодні найкращий день у моєму житті! Ну, після нашого весілля, звісно.
Це зауваження неприємно дряпнуло, але Лера відкинула дивне відчуття. Переодягнувшись у домашній одяг, вона пройшла на кухню, де Ігор вже викладав на тарілки пасту з морепродуктами — її улюблену страву. Поруч стояла відкрита пляшка гарного вина.
— То що сталося? — запитала Лера, сідаючи за стіл. — У лотерею виграв?
Ігор засміявся й підморгнув:
— Краще! Я нарешті уклав угоду свого життя!
— Яку ще угоду? — Лера відчула легке занепокоєння.
— Пам’ятаєш, я тобі розповідав про можливість взяти в управління мережу автомийок? — говорив Ігор поспішно, розмахуючи руками. — Так от, я домовився! Взяв кредит, вніс перший платіж — і тепер вони мої! Тобто не мої, але я ними керую, розумієш?
— Зачекай, — Лера відклала виделку. — Який кредит?
— Ну, довелося взяти два з половиною мільйони, — недбало кинув Ігор, накручуючи пасту на виделку. — Зате які перспективи! За рік поверну з відсотками й ще залишиться.
Лера повільно видихнула. Два з половиною мільйони — сума величезна. Вони з Ігорем жили непогано, але такі гроші за рік не заробити.
— І ти взяв цей кредит… на себе? — уточнила Лера.
— На нас, — поправив Ігор. — Ми ж родина, разом впораємось. До речі, ще одна чудова новина — я купив батькам будинок! Невеликий, звичайно, але в хорошому районі, з ділянкою. Мама давно мріяла…
Лера відчула, як шлунок стискається.
— Зачекай, ти взяв кредит на два з половиною мільйони та вже витратив частину на будинок для батьків?
— Ну так, — Ігор знизав плечима, ніби це само собою зрозуміле. — Півтора мільйона на будинок, решта — у бізнес.
— І як ти збираєшся повертати такі гроші? — Лера намагалась говорити спокійно, але в голосі вже звучала паніка.
— А твоя квартира? — Ігор раптом подивився на неї з незрозумілим виразом. — Рієлтор дзвонив, сказав, що покупець готовий. Два з половиною мільйони — якраз вистачить розрахуватися з кредитом, ще й трохи залишиться.
Лера кліпнула, не вірячи своїм вухам. За кілька секунд мовчання в її голові промайнули десятки думок. Квартира, що дісталася їй у спадок від бабусі, яку вона відремонтувала на власні заощадження. Плани на ці гроші — вкласти частину у нове, більше житло для їхньої майбутньої родини, решту — інвестувати. А тепер Ігор заявляє…
— Я взяв кредит на 2,5 мільйона, батьки вже з будинком, залишилося продати твою дошлюбну квартиру! — повторив Ігор, не помічаючи, як змінюється обличчя дружини. — Все буде чудово, побачиш!
Лера застигла, намагаючись усвідомити почуте.
— В якому сенсі «залишилося»? Ти взагалі мене питав, перш ніж розпоряджатися моїми грошима? — її голос був тихим, але твердим.
— А що питати? — здивувався Ігор. — Ти ж все одно хотіла продавати. Яка різниця, куди підуть гроші? Я просто прийняв рішення як глава родини.
— Глава родини? — перепитала Лера. — Ми ж не в середньовіччі. Це моя квартира, мої гроші…
Чоловік махнув рукою, наче це дрібниця.
— Ми ж сім’я! Ти ж не кинеш мене з боргами, правда? — Ігор посміхнувся тією самою усмішкою, що раніше розтоплювала її серце. Але тепер вона викликала лише роздратування.
Лера глибоко вдихнула, аби не зірватися, і повільно відповіла:
— Це мої гроші, і я сама вирішу, куди їх витрачати.
Посмішка зникла з обличчя Ігоря. Він відклав виделку й уважно подивився на дружину.
— Тобто ти хочеш сказати, що не допоможеш мені? Своєму чоловікові?
— Я хочу сказати, що ти мав порадитись зі мною, перш ніж брати такий великий кредит і планувати витратити мої гроші, — Лера відчувала, як всередині закипає гнів. — Це навіть не про гроші, це про повагу.
Ігор насупився, тон став жорсткішим:
— Лер, ну що за жадібність? Батьки тепер з будинком, я зможу розкрутити бізнес! Ти ж хочеш, щоб у нас усе було добре?
— Звісно, хочу, — Лера намагалася говорити спокійно. — Але твої вчинки свідчать про інше. Ти навіть не вважав за потрібне обговорити зі мною такі серйозні фінансові рішення.
— А що тут обговорювати? — Ігор дратівливо сіпнув плечима. — Я все прорахував, бізнес прибутковий, батьки щасливі. Ми живемо в хорошій квартирі, твоя стоїть порожня. Все логічно.
— Логічно? — Лера не могла повірити почутому. — Логічно було б обговорити це разом! Я хотіла вкласти ці гроші в наше нове житло, можливо, навіть будинок. У нас незабаром з’явиться дитина, нам потрібно більше простору.
Ігор скривився.
— Знову ці розмови про дитину? Ми ж домовлялися зачекати! Спочатку треба бізнес поставити на ноги, а вже потім дітей заводити.
Лера склала руки на грудях і похитала головою.
— Якщо ти так турбувався про майбутнє, чому не порадився зі мною заздалегідь?
— Я знав, що ти почнеш сперечатися, висувати свої умови, — Ігор підвівся й пройшовся кухнею. — Зрозумій, чоловік повинен приймати рішення, брати на себе відповідальність!
— Відповідальність? — Лера гірко посміхнулась. — Це не відповідальність, а самоуправство. Ти поставив мене перед фактом і тепер очікуєш, що я просто погоджусь.
Чоловік важко зітхнув:
— Ну ти ж жінка, все одно в фінансах мало що розумієш! Я ж чоловік, знаю, як краще.
Ці слова вдарили Леру, немов ляпас. Вісім років у банківській сфері, шлях від операціоністки до начальниці відділу кредитування — і отак просто: «ти ж жінка». Вона мимоволі згадала, скільки разів за останні роки м’яко виправляла Ігоря у фінансових питаннях, скільки податків допомогла оптимізувати, скільки вигідних інвестицій порадила.
Жінка помовчала кілька секунд, а потім спокійно відповіла:
— Зрозуміла. Зараз вирішимо це питання раз і назавжди.
Ігор розслабився, вирішивши, що Лера здалася.
— От і молодчинка, — поблажливо посміхнувся він. — Завтра поїдемо до рієлтора, оформимо угоду…
— Ні, Ігорю, — Лера встала з-за столу. — Я мала на увазі зовсім інше. Ця розмова багато що для мене прояснила.
Не сказавши більше ні слова, Лера вийшла з кухні, залишивши спантеличеного Ігоря наодинці. Увесь вечір чоловік намагався заговорити з дружиною, але Лера залишалася непохитною. Вона зачинилася у гостьовій кімнаті, пославшись на головний біль, і до ранку вивчала на ноутбуці якісь документи.
Вранці Лера прокинулась раніше, ніж зазвичай, ще до того, як Ігор устиг прокинутися. Швидко зібравшись, вона кинула погляд на сплячого чоловіка й тихо вийшла з квартири. У сумці лежала тека з документами — договір купівлі-продажу квартири, свідоцтво про право власності й заповіт бабусі.
Першою зупинкою став центр надання адміністративних послуг, куди Лера приїхала одразу до відкриття. Жінка подала заяву на отримання витягу з ДРРП по своїй квартирі та оплатила термінове виготовлення. Чекаючи своєї черги, Лера зателефонувала своїй подрузі Вероніці, яка працювала в юридичній компанії.
— Вероніко, привіт, — тихо сказала Лера в трубку. — У мене термінове питання. Скажи, чи може чоловік без мого відома розпоряджатися квартирою, яка була у мене до шлюбу?
— Доброго ранку, трудоголіку, — озвалася сонна Вероніка. — Ні, якщо квартира оформлена на тебе й була придбана до шлюбу, то без нотаріально завіреної згоди подружжя він не має права нею розпоряджатися. А що сталося?
Лера коротко описала ситуацію.
— М-да, попав твій Ігор конкретно, — хмикнула Вероніка. — І тебе хотів за собою потягнути. Але не хвилюйся, жодних прав на твою квартиру в нього немає.
Отримавши за годину витяг із реєстру, Лера переконалася, що квартира як і раніше оформлена лише на неї, як і було до шлюбу. Потім жінка поїхала до банку, де працювала. Попри затримку, вона встигла до початку робочого дня. У відділі кредитування вже сидів Михайло Артемович — старший спеціаліст і давній наставник Лери.
— Михайле Артемовичу, доброго ранку, — Лера сіла навпроти. — Мені потрібна ваша консультація. Особиста.
Старший спеціаліст уважно вислухав Леру й насупився.
— Ситуація, звісно, неприємна. Давайте перевіримо, на кого оформлений кредит.
Кілька хвилин за комп’ютером — і Михайло Артемович підвів очі на Леру.
— Кредит оформлений на вашого чоловіка. Ви не є позичальником і навіть поручителькою.
Лера з полегшенням зітхнула.
— А мою квартиру могли оформити як заставу без мого відома?
— Виключено, — похитав головою Михайло Артемович. — Для цього потрібна ваша особиста присутність і підпис на договорі застави. До того ж потрібна нотаріальна згода подружжя на таку операцію, навіть якщо майно є дошлюбним.
Наступною зупинкою стала квартира матері, де Лера провела кілька годин, докладно розповідаючи про ситуацію. Олена Петрівна слухала мовчки, лише іноді хитала головою.
— І що ти збираєшся робити далі? — спитала мати, коли Лера закінчила.
— Продавати квартиру, як і планувала, — твердо відповіла Лера. — Але не для того, щоб покрити борги Ігоря.
До обіду Лера повернулася додому. Ігор сидів на кухні, нервово постукуючи пальцями по столу. Перед ним лежав телефон, екран якого постійно загорявся від нових повідомлень.
— Де ти була? — зірвався чоловік. — Я тобі дзвонив!
— Їздила у справах, — спокійно відповіла Лера, поклавши на стіл теку з документами. — Нам треба поговорити.
— Так, треба, — погодився Ігор, підтягуючи до себе якісь папери. — Я тут склав план погашення кредиту. Якщо продати твою квартиру…
— Моєї квартири не існує, — перебила Лера.
— В сенсі? — Ігор здивовано втупився в дружину.
Повернувшись додому, Лера спокійно поклала документи перед чоловіком.
— У тебе є проблема, але вона не моя. Я свою квартиру не продавала й не збираюся.
Ігор здивовано взяв документи, вчитуючись у текст. Його обличчя повільно зблідло.
— Що це? — Ігор підскочив, стискаючи папери в руці.
— Це витяг із реєстру прав власності, який підтверджує, що я — єдина власниця квартири, — спокійно відповіла Лера. — Плюс висновок юриста, що ти не маєш жодних прав розпоряджатися моїм дошлюбним майном.
Ігор зблід, усвідомлюючи, що його плани зруйновані.
— Почекай, ти серйозно? Але ж я вже пообіцяв банку, що закрию частину кредиту!
— Треба було думати раніше, — Лера знизала плечима. — Ти навіть не потурбувався обговорити це зі мною.
Ігор заметушився по кухні.
— Та що тут обговорювати? Ти просто повинна мені допомогти, ми ж сім’я!
— Сім’я — це партнерство, а не одноосібні рішення, — відповіла Лера. — Ти розпорядився грошима, яких у тебе не було, купив батькам будинок, не порадившись зі мною. А тепер хочеш, щоб я розгрібала наслідки твоєї безвідповідальності?
Чоловік спалахнув від злості.
— То це все через гроші? Я ж це для нас!
Лера подивилась на нього холодно.
— Ні, ти це зробив для себе. І тепер — сам за себе.
— Що ти маєш на увазі? — голос Ігоря затремтів.
— Те, що я не братиму участі в цій авантюрі, — Лера підійшла до шафи й дістала валізу. — Я їду до мами. Подумай, що для тебе важливіше — его чи наш шлюб.
— Ти… ти залишаєш мене з боргами? — Ігор виглядав розгубленим.
— Я даю тобі час усвідомити, що ти накоїв, — відповіла Лера. — І так, мама погодилась продати свою квартиру. Але гроші підуть на те, що ми з самого початку планували — нове житло для нас. Якщо ти ще взагалі хочеш «нас».
Ігор тяжко опустився на стілець.
— І що мені тепер робити з кредитом?
— Не знаю, — Лера застебнула валізу. — Може, продай будинок батьків? Ти ж у нас фінансовий геній, сам розберешся.
Через три дні Ігор зателефонував Лері.
— Мене викликали до банку, — голос чоловіка звучав приглушено. — Кажуть, у мене прострочення за першим платежем.
— Уже продав будинок батьків? — запитала Лера.
— Та ти що?! — обурився Ігор. — Як я можу? Вони ж уже там облаштувалися, меблі купили!
— А мою квартиру ти хотів продати без тіні сумніву, — зауважила Лера.
— Але це ж різні речі! — не здавався Ігор. — Твоя квартира стояла порожня!
— Ігорю, ти нічого не зрозумів, — зітхнула Лера. — Справа не у квартирі, а у твоєму ставленні. Ти поставив свої бажання й амбіції вище за наші спільні інтереси.
— Леро, я заплутався, — голос Ігоря затремтів. — Допоможи мені, будь ласка.
— Ні, — твердо відповіла Лера. — Ти сам заварив цю кашу — сам і розгрібай.
За кілька днів Ігор усвідомив, що потрапив у серйозну халепу — банк вимагав гроші, батьки теж не збиралися влізати в борги заради сина. Спроба домовитися з власником автомийок нічого не дала — гроші передано, договір підписано. Повернути вкладене було нереально.
Від колишньої самовпевненості Ігоря не залишилося й сліду. Чоловік схуд, змарнів, під очима з’явилися темні кола. Щовечора він дзвонив Лері, благаючи повернутись і допомогти, але жінка залишалась непохитною.
— Ігорю, я подала на розлучення, — сказала Лера під час одного з таких дзвінків. — Завтра прийдуть документи.
— Що?! — Ігор не вірив своїм вухам. — Через гроші?
— Ні, через зраду довіри, — спокійно відповіла Лера. — Ти показав, що не сприймаєш мене як партнера.
Лера тим часом спокійно жила далі, самостійно керуючи своїми фінансами. Квартиру вона дійсно продала, але гроші розділила на три частини: одну вклала в перспективні акції, іншу — поклала на депозит, а залишок переказала Ігорю.
— Навіщо? — спитав розгублений чоловік, побачивши солідну суму на рахунку.
— Вважай це інвестицією у твою майбутню фінансову грамотність, — відповіла Лера. — І прощальним подарунком. Сподіваюсь, ти засвоїв урок.
Розлучення пройшло швидко — спільного майна майже не було, суперечок не виникло. Лера хотіла якнайшвидше закрити цю главу свого життя.
Від Ігоря залишилася лише тінь людини, яка колись вважала себе найрозумнішою. Тепер йому доведеться самому розбиратися з наслідками своєї безвідповідальності, а Лера назавжди вийшла з його життя, не озираючись назад.
Через пів року мама показала Лері статтю в місцевій газеті. «Молодий підприємець визнаний банкрутом» — свідчив заголовок. На фото — Ігор, втомлений і постарілий.
— Не шкодуєш? — спитала мати.
Лера похитала головою.
— Ні. Ми всі робимо свій вибір. Він зробив свій, я — свій.
Того ж вечора Лера отримала електронного листа від рієлтора — знайшовся відповідний варіант для покупки. Простора квартира в новобудові, з гарним плануванням — саме така, про яку вони з Ігорем колись мріяли.
«Приїжджайте подивитись, думаю, вам сподобається», — писав рієлтор.
Лера усміхнулась і відповіла згодою. Тепер вона сама керувала своїм життям — і це виявилось набагато простіше, ніж тягти на собі того, хто не бачив у ній рівного партнера.