Даша, а чому в тебе знову пилюка на комодах? Дихати цим шкідливо, між іншим, – обуреним голосом промовила Ольга Василівна, подивившись на невістку.
Пилька? Ми з Мишком вологе прибирання позавчора тільки робили. Мабуть, з вулиці налетіло. Ми ж часто відкриваємо вікно, щоб завжди свіже повітря в квартирі було.
Значить, вологе прибирання теж потрібно робити щодня. Адже дорослі люди. Невже я повинна пояснювати такі прості істини?
Ольга Василівна насупилась, похитала головою і невдоволено пирхнула. Вона наблизилася до дивану, скрупульозно оглянула його, немов шукала чистеньке містечко, сіла і зітхнула.
Зі свекрухою Даша намагалася підтримувати добрі стосунки, і коли та робила якісь зауваження, не сприймала їх у близько. Нічого страшного не станеться. Завжди можна вислухати, а вчинити по-своєму. Сперечатись Даша теж не стала. Чи їй говорити, що часом на сон не вистачає, і тут уже не до вологого прибирання? Жінка днями безперервно працювала, щоб відкласти більше грошей. Вони з Михайлом планували поповнення, вирішили підійти до цього питання з усією відповідальністю, купити будинок у передмісті, де дитина зможе багато часу проводити на вулиці, пройти медичне обстеження, а потім народжувати малюка без обтяжень та страхів, що на щось не вистачить . Залишалося підкопити ще трохи, а потім продати квартиру та купити будинок. І варіант уже придивилися непоганий, де господар був їх знайомим, чекав, коли вони залагодять усі фінансові питання.
— А що ти мовчиш? Сидиш, уткнувшись у свій ноутбук. Я маю зі стінами розмовляти, чи що?
Ольга Василівно, мені трошки доробити треба. Не можу я зараз відволіктися. Зачекайте двадцять хвилин, і я із задоволенням поспілкуюся з вами. Якби ви приїхали, заздалегідь попередивши мене, то я чекала б і не почала роботу.
Робота… – запихкала Ольга Василівна. – Робота – це те, чим люди на заводах займаються, моя люба. А те, що ти робиш… Це не робота, а так… для відводу очей.
Дар’ї стало прикро. Чомусь надомну роботу такою не вважали, думали, що якщо вдома сидиш і можеш дозволити собі поспати зайву годинку, то не втомлюєшся. І взагалі займаєшся пустою справою. Однак і тут сперечатися, обстоюючи свою правоту, зовсім не хотілося. Що вона доведе, якщо сперечатися? Правильно! Нічого. Та й про доходи свої трубити не хотілося. Вони з Михайлом не любили хвалитися.
— Мишко коли повернеться? Вже вдома має бути… – зиркнула на годинник Ольга Василівна.
— Він сьогодні затримається на півгодини. Ми домовилися, що він заїде до піцерії та купить вечерю, бо я нічого не встигла приготувати.
— Маячня. Цілий день просидіти вдома і не встигнути приготувати повноцінну вечерю? Дашенько, я із задоволенням можу допомогти тобі навчитися планувати свій час, якщо ти нічого не встигаєш робити по дому. Дуже корисна навичка, між іншим.
Дарина нічого не відповіла. Знову довелося б пояснюватись, що є робота, яку просто неможливо відкласти на потім. Поганою дружиною вона себе не вважала. Вона часто встигала приготувати сніданок, обід та вечерю, але час від часу траплялися аврали, коли замовлення були термінові та дуже привабливі за ціною. У такі моменти Дар’я навантажувала себе, а Михайло робив для неї домашню роботу. Це було нормою у їхніх стосунках. Вони не ділили обов’язки на чоловічі та жіночі, кожен займався будинком у міру своїх можливостей.
Почувши, як відчиняються вхідні двері, Ольга Василівна схопилася з місця і кинулася зустрічати сина. Дарина почула, як жінка скаржиться Михайлу, що не повинна дружина на шию сідати, але йти і лаятись через це не стала.
— Сонечко, ти зараз підеш вечеряти? – Запитав Михайло, зазирнувши у вітальню, де Дар’я сиділа з ноутбуком і вже майже закінчила роботу над проектом.
— Мені ще трохи лишилося. Якщо хочеш, можеш повечеряти зі своєю мамою.
— Я тебе дочекаюсь, а мамі запропоную чай, звичайно.
От тільки від чаю Ольга Василівна відмовилася. Їй зовсім нічого не хотілося, а піца, що апетитно пахне, викликала у жінки огиду. Через шкідливість, звичайно.
— Я поговорити з тобою приїхала, а не чаї розпивати. Загалом, справа серйозна, Мишко. Сестра твоя вже доросла дівчинка. Їй треба окремо жити.
— А я казав, що ви надто оберігаєте її, не випускаючи з-під свого крила. Карині вже двадцять п’ять, а вона все ще сидить у вас на шиї і не знає, що таке робота.
— Ти мене тільки не вчи, як правильно жити. Знаю я, скільки років моїй доньці. Ти маєш допомогти, як старший брат. Нехай невістка квартиру, що отримала у спадок, продає. А ці гроші вкладемо в покупку житла для Карини. Між іншим, недарма цей поспіх. Вагітна вона. А у чоловіка нічого за спиною немає. Сам готовий до нас перебратися, а нам із батьком і собі пожити хочеться.
Михайло здивовано дивився на матір, навіть не знаючи, що тут можна сказати. Батьки знали чудово, що вони з дружиною працювали та збирали додому. А квартира, отримана Дашею у спадок, – це її квартира. І на неї вони вже мали плани.
— Поживемо там, поки ремонт робитиметься в будинку, а потім здамо її, а гроші, виручені з оренди, переводити на ощадний рахунок. Так і на освіту дитині накопичиться. І квартира буде, – з усмішкою говорила дружина.
Похитавши головою, щоб хоч трохи збагнути, що відбувається, Михайло ще раз подивився на матір. Ольга Василівна вже все вирішила. Вона не просила сина – вимагала і була впевнена, що він неодмінно погодиться.
— Мам, давай почнемо з того, що я свого часу пішов у нікуди. Я купив цю квартиру сам, якщо пам’ятаєш. Лише нещодавно виплатив залишки іпотеки. У мене не було часу відповчиват, гуляти клубами та інше. Я не спав двадцять годин на добу. Моя сестра має свою голову на плечах. Чому це Даша має продавати свою квартиру та купувати щось Карині? Нехай сестра сама подумає кілька разів, як їй облаштовувати своє життя.
— Та як ти можеш таке казати? Ти ж знаєш, що у батька серце хворе! Куди нам під старість років дитина маленька в будинку? Ми з вами ночей не спали, а тепер пропонуєш із онуком пройти через муки?
— Якщо чесно, я нічого не пропоную, а просто констатую факти. Карині треба було думати головою, коли з мужиками гуляла. Вона завагітніла, а розхльобувати я мушу?
Михайло намагався говорити тихо, але йому здавалося, що ще зовсім небагато, і він зірветься. Мати просила неможливого.
— Як же у тебе язик повертається? – схлипнула Ольга Василівна. – Я вірила, що син допоможе, стане нашою опорою, а ти залишаєш ні з чим? Мав рацію батько, коли сказав, що ні копієчки ми від тебе не побачимо, що невдячний ти і не вмієш платити за все, що тобі дали. Якби не ми, де б ти зараз був? Я стільки вклала у твою освіту. Навіщо квартирі простоювати?
— Вона поки що простоює. Як тільки настане час, ми здаватимемо її і відкладатимемо гроші на освіту дитини. На відміну від моєї сестри ми про все подбали, перш ніж…
— Нісенітниця! Ти несеш якусь нісенітницю! Я навіть нічого чути не хочу. Скажи Дашці, що Карині потрібне житло. Нехай не розраховує, що квартира здаватиметься. Ти нам зобов’язаний!
— На останніх словах Ольга Василівна поспішила залишити квартиру, а Михайло замислився. Все своє життя він чув, що винен батькам до кінця життя, що повинен допомагати сестрі, навіть якщо можливості немає, чи сил не залишилося.
— «Допоможи Карині з домашньою роботою».
— «Допоможи Карині написати реферат».
— «Купи Карині потужний ноутбук, він їй потрібен для навчання ».
Михайло не відмовлявся часом на шкоду собі. І ось так йому тепер дякували? Михаїлу зовсім не допомагали фінансово. Все, що чоловік мав зараз, він домігся своєю працею. Йому незабаром виповниться тридцять три, і він пишався, що до цього віку обзавівся своєю квартирою, яку вони з дружиною обміняють на будинок.
— Чому Ольга Василівна кричала на тебе? Знову незадоволена, що ми харчуємося фастфудом? – увійшла на кухню Дарина.
Михайло глянув на дружину і посміхнувся. Якби не Даша, то він давненько опустив би руки. Битися поодинці дуже важко, але коли за твоєю спиною надійний тил – всі біди ні по чому.
— Йди сюди! – покликав Михайло дружину. Він узяв Дашу за руку, потягнув на себе, і вона плюхнулася йому навколішки. Чоловік розповів про прохання своєї матері.
— Ми не можемо так вчинити. Ти ж пам’ятаєш, що останнім проханням моєї прабабусі було, щоб ця квартира дісталася нашій дитині? Навіть якщо вона потім вирішить продати чи обміняти житло. Бабуся подбала про малюка. Чому ми повинні жертвувати чимось заради твоєї сестри, яка за цей час не скористалася отриманим дипломом і не спробувала навіть знайти роботу? Вона марила життя за рахунок батьків, а тепер раптом ми повинні забезпечувати її житлом?
– Розумію, як це озвучить. І знаю, що маю рацію, відмовивши мамі, але всередині є щось таке… неприємне. Звинувачую себе, ніби мав погодитися. Мені з дитинства вселяли, що повинен допомагати сестрі. І я старався щосили, робив усе, що тільки міг, щоб вона ні в чому не знала потреби. А зараз задумався і зрозумів, що був тією небажаною дитиною, якій і любові батьківської не дісталося. Однак це загартувало мене. Я навчився отримувати сам. Заробив на житло, зустрів таку розумницю та красуню дружину. Тепер ось будинок скоро купимо. А все одно почуваюся неприємно, ніби завинив і мав погодитися.
— Якщо тобі так буде легше, то можеш сказати, що я проти продажу. Зрештою ця квартира моя, а я нічим твоїй сестрі не зобов’язана.
Михайло розумів, що має подивитися правді в очі і навчитися говорити «ні» батькам та сестрі, які лише вимагали від нього, але натомість не давали йому зовсім нічого. Навіть свого кохання. Коли він спілкувався з Каріною востаннє? Коли вона запитала, як він живе? Їй байдуже, чи в нього все гаразд. Може, вона його й за брата не рахувала? Мати приїжджала в гості тільки щоб побурчати зайвий раз, що в них недостатньо чисто на її погляд. А деколи просила щось. Ні. Так безперечно не могло продовжуватися, адже тепер у Михайла була своя родина.
— Ні. Мені так не буде простіше, але я розберуся. Спасибі тобі за підтримку.
Наступного дня Ольга Василівна приїхала до сина на роботу і почала напирати, що він просто зобов’язаний допомогти.
— Я не відмовляюся допомагати вам із батьком у міру своїх можливостей, але у моєї сестри своє життя. Вона доросла людина і має навчитися відповідати за свої вчинки. Якщо вона вирішила народжувати дитину, то нехай робить це, але не розраховує на майно моєї дружини чи на мою підтримку. У нас зараз своїх турбот багато, і грошей просто немає.
Ольга Василівна заявила, що вона ніяк не очікувала такої підлості від сина, що обов’язково пригадає йому все, і що він не отримає жодної копійки у спадок після того, як не стане батьків. Та тільки Михайло ні на що не претендував. Він всього домагався сам, і слова матері його анітрохи не злякали.
Згодом Михайло та Дарина здійснили свою мрію і перебралися до будинку, до якого так уперто йшли. Запрошувати батьків на новосілля Михайло не став – знав, що вони тільки зіпсують настрій, казатимуть йому, який поганий, що відмовився підтримати сестру. Випадково зустрівшись зі своєю тіткою, сестрою батька, чоловік дізнався, що не була його сестра вагітною, і цей прийом мати придумала, щоб розжалобити сина. Карина просто вимагала придбати їй окреме житло, бо стомилася від присутності батьків. У результаті батьки розміняли свою трикімнатну квартиру. Сестрі купили двоєчку в респектабельному районі, а собі якусь невелику кімнатку. Михайло не розумів, навіщо вони йшли на такі жертви і виконували всі забаганки сестри. Він вирішив, що ніколи не балуватиме своїх дітей так само сильно, як балували Карину. Вони повинні навчитися всього домагатися працею, а не отримувати просто так за гарні вічка. Будуть, звичайно, подарунки, але не щодня і не за першим бажанням – це точно.
Ольга Василівна через півроку почала дзвонити синові, плакати, що Карина вимагає в них занадто багато, а їм просто нічого їй віддати.
— Ви самі виховали справжнього монстра, який думає лише про себе. Чим я можу допомогти? Якщо хочете, я поговорю з нею як слід і примушу подивитися суворому життю в очі?
— Та як ти можеш таке казати? Я думала, ти грошима допоможеш, а ти… даремно я тобі знову зателефонувала. Більше не стану, так і знай.
Мати знову заступалася за молодшу дочку, звинувачувала Михайла в усьому, а він нічого поганого не зробив. Вони з Дашею готувалися до народження свого первістка і витрачати нерви на недостойних чоловік не збирався. Він вирішив, що якщо батькам не потрібен як син, то й далі таке спілкування не слід продовжувати. Однак час від часу йому дзвонила мати, просила грошей для сестри, бо тій ледве вдається впоратися, а з роботою ніяк не щастить. Михайло пропонував допомогу у пошуку роботи, навіть продукти хотів купити та відвезти Карині, але щоразу стикався з обуренням, який він негідний син, а потім мати скидала дзвінок. Спроба поговорити з сестрою теж не мала успіху. Карина звикла отримувати все, що захоче. Їй подобалося це, і вона не збиралася робити щось своєю працею. Тому Михайло змирився і вирішив, що більше навіть не намагатиметься виявитися корисним, а грошей не дасть. Якщо батьки голодуватимуть, то купить їм ліки та продукти, але це все, чим він допоможе на подяку за те, що його «не віддали в дитячий будинок», як частенько дорікала мати.
Чи правильно вчинив Михайло? Або може мати була права і потрібно було сестру підтримати? Своєю думкою поділіться в коментарях.