– Ми до тебе, мамо, через дві області їхали, а ти кажеш, що грошей не даш. Ми ж на
тебе сподівалися, – каже мені моя донька, а я стою і не знаю, що мені робити.
Я вирішила собі квартиру купити, приїхала додому з грошима, вже і відповідний
варіант для себе підшукала, а тут моя донька вирішила розширятися, вона зі мною
не порадилася, продала свою квартиру, бо були покупці, зараз орендує житло, і вона
сподівалася, що я приїду з кругленькою сумою і додам їй 15 тисяч євро, які їй не
вистачає.
Про її плани я навіть не підозрювала, тому я собі своє планувала, і зараз вийшло так,
що і їй треба, і мені, а як тепер бути – я не знаю.
В Італію я поїхала ще 22 роки тому. Перший час я працювала і борги віддавала. Бо до
того, як я поїхала за кордон, ми жили так бідно, що аж згадувати страшно.
Чоловіка у мене не було. Я народила доньку не в шлюбі, бо хлопець, з яким я
зустрічалася, як тільки почув про дитину, так відразу мене лишив. Тоді я все дуже
важко переживала, бо в селі така подія не вітається, про мене не говорив хіба що
лінивий.
Та потім все вляглося, я народила донечку, і ми стали собі жити. Щоправда, жили ми
дуже бідно, і я постійно думала, як виправити ситуацію. Іншого чоловіка я не хотіла
приводити додому, бо не хотіла, щоб моя дитина почувалася недобре біля вітчима.
А коли донька виросла, я відразу вирішила, що їду в Італію на заробітки. Рішення я
прийняла довго не думаючи, бо іншого виходу в мене не було.
Італія мені сподобалася, робота хоч і була важка, але щомісяця я отримувала по
тисячі євро, і це для мене були шалені гроші. Раділа і донька, бо поки вона надумала
заміж виходити, я вже назбирала гроші на квартиру.
Чоловіка дочка собі знайшла із сусідньої області, там вони захотіли і житло
придбати, а я не мала нічого проти. Приїхала я з Італії, оплатила весілля, купила
молодятам двокімнатну квартиру, і поїхала назад.
Думала, що тепер я буду для себе щось складати, та донька народила дитину, і я
стала їм допомагати. Так всі зароблені мною гроші в сім’ю доньки і йшли, бо вона
народила троє дітей, і без моєї допомоги їм би було важко.
Справа з покупкою квартири для мене через це рухалася дуже повільно. Та
нещодавно мені, нарешті, вдалося зібрати 40 тисяч євро, і я приїхала, щоб собі
квартиру купити.
Але тут донька стала просити мене, щоб я їй дала хоча б 15 тисяч, адже своє житло
вони продали, а нове не купили, чекали мене, а точніше – на мої гроші.
– Якщо я тобі віддам 15 тисяч, то 25, які у мене залишаться, мені не вистачить на
покупку квартири, – пояснюю я.
– А вона тобі зараз і не потрібна, поїдеш ще на рік і заробиш ці гроші, – радить мені
донька. – Або вкладай гроші в будинок в селі, теж непоганий варіант, – каже вона.
Тепер я вже й сама не знаю, що робити. Я ж хотіла квартиру, багато років мріяла про
неї, а у тут виходить, що я маю свою мрію відсунути ще на рік. А за рік невідомо як
воно буде.
Вкладатися в розбудову будинку в селі, це означає віддати всі гроші доньці, щоб
вона тут на місці керувала, але я не впевнена, що з цього щось вийде, швидше за все
не буде в мене ні грошей, ні будинку.
Дочка сказала, що без грошей додому не поїде, бо вона на мене розраховувала. А що
мені робити – я просто не уявляю.
Дайте, будь ласка, пораду, бо зі сторони воно видніше.
Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.