– Галю, в селі лише про тебе і говорять! – спішила передати по телефону останні
новини моя сестра. – Майстри як закінчили твій будинок, то люди спеціально йшли
туди дивитися на нього. Така краса! Яка ж ти молодець, сестричко, всім носа втерла.
Та я і сама неабияк раділа, бо вперше за все життя буду мати власне житло, і
неабияке, а величезний будинок. Я в Італію заради цього і поїхала. Спочатку
планувала невеликий дім, але в процесі апетити розгорілися, і вийшов без
перебільшення – найкращий будинок в нашому селі.
Я сама з дуже бідної родини, вийшла заміж і пішла жити в невістки. Вдома у
чоловіка, поряд з його мамою і сестрою, мені було дуже несолодко. Свекруха
постійно мене картала, що я прийшла до них з пустими руками.
Чоловік мовчав, він боявся маму і не смів їй перечити. Я спочатку плакала, як
молодша була, бо мені було прикро дуже, а потім я собі вирішила, що нехай донька
підросте, і я тоді поїду за кордон, і усім їм носа втру.
Про свої плани я чоловікові не говорила, бо він би мене не пустив, я собі тихенько
виношувала їх в голові. Ця думка, що колись і в мене все зміниться на краще,
наскільки гріла мені душу, що я вже потім зовсім перестала звертати увагу на докори
свекрухи і зовиці.
Як моя Тетянка школу закінчила і в університет поступила, я поставила чоловіка
перед фактом, що їду за кордон.
Він був дуже проти, і сказав, що якщо я поїду, то він зі мною розлучиться. Та мене
вже було не зупинити, я ж багато років мріяла про це.
Про роботу в Італії я вже знала все, бо спілкувалася до того з іншими
заробітчанками, і мову я тихцем собі вчила, так що до Італії я була готова.
Чоловік дотримав свого слова і розлучився зі мною. Відразу до іншої пішов. А
свекруха моя тоді таке про мене по селі говорила, що страшно було слухати.
Та я собі знала своє – я хотіла будинок. Розлучення навіть пішло мені на користь, бо
чоловік не знав про мої плани будувати дім, а інакше мені би потім довелося з ним
ділитися.
Пощастило мені з сестрою, вона з своїм чоловіком погодилася допомогти мені з
будівництвом. Я в них шматок землі купила, і стала будуватися по-сусідству. Я гроші
висилала, а сестра усім керувала на місці. Не кожному щастить з такою родичкою, я
їй за це дуже вдячна.
Я ще додому їхати не збиралася, але моя донька надумала заміж виходити, і я
мусила приїхати, щоб зустрітися з майбутніми сватами.
Запросила я їх усіх в свою нову хату, хотілося похвалитися перед новоспеченими
родичами, до чого я доробилася.
Але це стало моєю помилкою. Бо свати все добре обдивилися і вирішили, що цей
будинок я маю віддати молодятам.
– Свахо, ми своєму сину машину даємо, нову, з салону, а з вас будинок, – каже мені
мама нареченого доньки.
Я дивлюся на них з нерозумінням, бо донька моя мені хвалилася, що її наречений –
єдиний син у своїх батьків, і вони йому квартиру куплять, а тут свати враз все
переграли, вирішили, що житло з мене, а з них машина.
– Галино, навіть не думай на таке погоджуватися, – каже мені сестра. – Ти цей
будинок для себе будувала, отже він – твій.
Донька моя, бачу, дується, бо їй дім сподобався, вона хоче в ньому жити.
Але я розумію, що якщо я зараз впущу туди молодих, то це вже буде не мій дім, я
поки приїду, вони тут обживуться, і я буду зайвою.
– Свахо, повертайтеся в Італію, і за три роки ви собі ще на однокімнатну квартиру
заробите, – повчає мене сваха.
Їй легко казати, вона біля свого багатого чоловіка все життя навіть ніде не
працювала. А мені довелося важко гарувати, щоб щось мати, і то, зараз у мене це
хочуть забрати.
Скажіть мені, якщо я віддам будинок доньці, то з чим залишуся, а як не віддам – я
буду поганою мамою? А як би ви радили мені зробити?
Фото ілюстративне.