Скажу чесно, я навіть не знаю, як на це реагувати, так мені прикро. От де їхня
вдячність? Купила квартиру і не вгодила.
– Мамо, ми хочемо квартиру продати. Ти ж не проти? – каже мені донька.
– Проти, звичайно. А що тобі не подобається в тій квартирі, яку ми з батьком вам
подарували? – питаю.
Донька спочатку запнулася на хвилинку, а потім видала текст, від якого мені досі
неприємно.
– Ти не запитала моєї думки ні про те, яку я хочу квартиру, ні про те, в якому районі –
мамо, ти просто зробила все на свій розсуд, а мені не подобається ні планування, ні
район, – каже вона.
То що ж це виходить? Що я працювала в Іспанії 7 років, щоб дитину свою житлом
забезпечити, а їй не сподобався подарунок? Та мені так прикро, що словами не
передати. Я виростила доньку егоїстку, від якої не почула слово дякую, зате почула
багато нарікань із розряду, що я зробила “не так”.
У мене була дуже гарна робота, де мене цінували і де я мала багато друзів, але
зарплата була невеликою, в той час як підростала моя донька і я розуміла, що от-от
вона прийде і скаже, що виходить заміж. А що ми їй з чоловіком зможемо дати у
придане? Знаю, що це звучить старомодно, але і з пустими руками з дому дитину не
відпустиш.
Тому я і наважилася все кинути і їхати за кордон на заробітки, хоча мій чоловік тоді
мене дуже вмовляв не робити цього.
– Ми доньці дали освіту, а решту нехай вона уже сама працює і дбає, – казав чоловік,
але я його не слухала. Уявляла, як мені буде соромно колись перед майбутніми
сватами, що ми нічим дитину свою не забезпечили.
Я поїхала на заробітки в Іспанію і стала всі зароблені гроші на квартиру відкладати.
На це я витратила довгих 7 років, собі у всьому відмовляла, аби лише швидше
зробити те, що задумала, бо розуміла, що в будь-який момент донька може
оголосити, що вона виходить заміж.
В принципі, так і сталося. Перед Великоднем Аліна мені зателефонувала в Іспанію, і
радісним голосом повідомила, що наречений зробив їй пропозицію, і треба приймати
старостів.
Я взяла відпустку і поїхала додому приймати старостів. На сватанні ми з майбутніми
сватами домовилися, що не будемо довго тягнути, і поки я вдома, нехай діти
розписуються, а весілля зробимо в кращий час.
Гроші я з собою привезла, і ми з чоловіком відразу зайнялися пошуком квартири,
хотіла доньці сюрприз зробити. Непоганий варіант ми знайшли біля себе – і ціна, і
сама квартира нам сподобалася. Вона була повністю облаштована, але там ніхто ще
не жив, бо господарі виїхали за кордон.
Як і планували, в день одруження ми подарували молодятам ключі від квартири, чим
дуже здивували і їх самих, і сватів. Всі зраділи, поки не пішли дивитися квартиру.
Я свою доньку добре знаю, бачу, вона стоїть, носом крутить, отже – їй щось не
подобається. Але я вирішила не загострювати на цьому увагу, адже вона мала б
радіти, бо не кожній молодій сім’ї щастить відразу переїхати в свою новеньку
квартиру.
З почуттям виконаної місії я повернулася в Іспанію, була впевнена, що це питання
уже закрите. Але днями мені телефонує донька і каже, що квартира їм таки не
подобається, вони хочуть її продавати і купити іншу.
Я сказала, що я проти, бо цю квартиру я на доньку оформила ще як дошлюбне майно,
а наступна вже буде придбана в шлюбі, і в разі чого доведеться ділитися з зятем,
який прийшов до нас з пустими руками. Я не хочу робити сумних прогнозів, але в
житті всяке буває.
Донька мою відмову сприйняла дуже негативно. Сказала мені, що для мене гроші є
важливішими, ніж комфорт доньки.
Скажу чесно, я навіть не знаю, як на це реагувати, так мені прикро. От де їхня
вдячність? Купила квартиру і не вгодила.
А що ви думаєте? Хто з нас неправий в цій ситуації, і як тепер правильно вчинити?
Фото ілюстративне.