— Настя, – докоряє мені свекруха, – це ж неправильно! Мій син заробляє гроші на
сім’ю, а у нього на карті завжди не більше 5 сотень. Він навіть не може себе
чоловіком почувати!
Що означає почуватися чоловіком? Для цього почуття треба мати на карті кілька
десятків чи сотень тисяч гривень? Чи важливіше знати, що твоя сім’я живе у
достатку?
— Братик міцно під каблуком у дружини сидить і пікнути не сміє без того, щоб не
спитати у Насті дозволу, – єхидно додає сестра чоловіка.
А мені на такі розмови все одно. Усі гроші сім’ї у моїх руках, хоча я зараз не працюю.
Після того, як нашій з Ігорем дочці виповнилося 3 роки, я звільнилася. Точніше, я
спробувала вийти на роботу, але працювати не змогла: постійні лікарняні з дитиною
не дали.
Рідні Ігоря обурюються і висміюють його не так: їм різко стало не дуже зручно жити.
— Переведи мені на карту грошей, – просила я чоловіка 5 років тому, – мені треба
заплатити за світло (інтернет, телефон та інше).
І часто отримувала відповідь:
— Ой, а у мене стільки немає, мама (сестра, друг) у борг взяли, чи віддадуть, це
можливо через тиждень. Але зараз у мене немає.
— Нам без інтернету доведеться сидіти тиждень, а на роботу пішки ходити? І їсти що
ти пропонуєш нам цілий тиждень? І то чи тиждень, якщо тобі борг віддадуть вчасно,
– кажу.
— Віддадуть, – завжди був упевнений чоловік, – ну що робити? Ти можеш у когось
перезайняти?
Я шаленіла. Чому я маю займати? Тому що чоловік віддав у борг нужденним? Ми
були одружені лише кілька місяців і така ситуація повторювалася вже вп’яте.
— Я дам грошей, – говорила мама, адже більше мені зайняти не було в кого, – але ви
якось вчиться витрачати. Бюджет сім’ї треба вміти вести.
А я вміла. Коли я жила одна, у мене завжди були гроші. Я просто знала, скільки я
можу витратити, що я можу дозволити собі купити, намагалася відкладати на
непередбачений випадок і ніколи не затримувала сплату за комунальні послуги за
свою квартиру.
Одна я жила цілих 5 років, відколи поїхала вчитися. Вибрала я свого часу інститут у
місті, де я мала житло: батько з мамою розлучився, потім його не стало, а квартиру
він залишив мені, більше спадкоємців не було.
З Ігорем ми отримували гроші з різних джерел, обидва, двічі на місяць, на карту. Не
знімали кошти спочатку і на одну карту не перекладали. Спершу витрачали те, що
було на одній, а потім те, що було на іншій карті.
— Я комуналку сплатила, – попереджала я чоловіка, – плюс куртку тобі купували і
розплачувалися моєю картою, так що харчуємось і їздимо на те, що в тебе лежить.
— Добре, – погоджувався чоловік, а через 2 дні грошей не було.
— Я зараз не зможу віддати, – дзвонила мама чоловіка, якій син дав у борг на
тиждень, – з’явилися термінові витрати. Тижня через 2 поверну.
— Нормально, так? У неї термінові потреби, а ми віддамо взяті мною гроші, а на
харчування у нас що залишиться? – Запитувала я чоловіка.
— Ну вона ж поверне!
Поверне, але питання у часі. Я ненавиджу так жити. Тобі мусиш, а ти змушена
нагадувати, просити, чекати! Яке відкладати, я не могла звести кінці до кінця.
Або сестричці терміново треба було заплатити за гуртожиток, а братик же добрий,
братик дав:
— Не всім же квартири з неба валяться! Мати потім віддасть, – чула я від сестри
чоловіка.
— Ну вам же не платити за орендоване житло, зачекайте трохи, мені дочці треба дати
з собою в інститут, – це вже свекруха знову відкладає віддачу того, що винна.
— Ну як я їм відмовлю, – розводив руками чоловік, – вони ж знають, коли мені
приходить зарплата.
Вибухнула я після випадку з приятелем чоловіка.
— Де гроші?
— Грошей немає, – каже в черговий раз мій благовірний, – Ромці не вистачало на
броню для готелю, я додавав. Поверне.
— Коли? Коли приїде з відпочинку та після відпустки місяць відпрацює? Дістало
мене все!
За таких розкладів, коли у чоловіка гроші в руках зовсім не тримаються, а відмовити
тим, хто просить, він не може, навіть роздільний бюджет – не варіант. Йому просто
не буде з чого скидатися, або скинемося на харчування та комуналку, а на проїзд та
інші дрібниці чоловік знову в мене питатиме, бо гроші комусь віддав на гаряче
прохання та невідкладну потребу.
Я поставила чоловікові умову: або ми розбігаємося, або всі гроші, які надходять на
його карту, він відразу ж, прямо негайно, переказуватиме мені.
— А я буду без копійки сидіти? Я що, хлопчик маленький чи що? Я не заробляю чи
що?
— Заробляєш, – кажу, – просто розумно розпоряджатися не вмієш. Ми на машину
збирати хотіли, пам’ятаєш? Не відкладено ні гривні, а порахуй, скільки тобі винні
зараз? Правильно, мало винні, бо за сестру та її хлопця у кафе ти платив просто так. І
за таксі Максу у якого, як на гріх, не було ні копійки. І сестрі дав грошей на новий
телефон просто так, бо просила. Мені ще згадувати?
Ми сварилися кілька днів, але потім вирішили спробувати. І чоловік сам здивувався:
виявилося, що гроші не закінчуються раптово, що завжди є чим сплатити за
комунальні, на що сходити в кафе, чим заплатити за нові кросівки.
Друзі, що втратили джерело позик із невизначеним терміном віддачі, трохи
понервували, але заспокоїлися. А мама з сестрою змиритися так і не могли: не
чоловік, “підкаблучник”, заробляєш, а копійки у дружини клянчиш – найцензурніше з
їхніх висловлювань.
А коли я в декрет пішла, то дует став ще голосніше:
— Мій брат тебе утримує, а ти йому грошей не даєш? – обурювалася сестра.
— Посоромилася би, на шиї сидиш і поганяєш чоловіка.
— А тобі, – питаю, – завидно, що це я сиджу, а не ти? Ну так знайди чоловіка і сідай.
Так я в декреті, у нас тим більше кожна копійка на рахунку, ми не можемо
утримувати дорослу дочку свекрухи, у нас є своя дочка, рідна.
Свекруха періодично лізе зі своїми вченнями: я ж з роботи звільнилася, а гроші, як і
раніше, у мене, не має так бути каже.
—Мого чоловіка все влаштовує, – кажу, – а Ви навіщо в нашу кишеню лізете,
придивляючись де і що лежить?
— Я не в кишеню дивлюся, мені за сина прикро!
— Ігоре, – подзвонила чоловікові, – тобі прикро, що всі гроші у твоєї дружини? Ні?
Ось бачите, дорога мама чоловіка та його ненаситна сестричка, Ігор не ображається.
А чоловік і справді, не ображається. Йому легше стало: ми не сперечаємося, не
лаємося через гроші, зате він з легкістю тепер відповідає тим, хто просить:
— Всі гроші у дружини, мені вона тільки на проїзд видає. Хочете, подзвоніть їй, може
вона виділить потрібну суму в борг.
Жоден ще не подзвонив, жодного разу.
Як вважаєте, я правильно роблю?