Про Україну
Нехай ображають, нехай кидають в мене каміння, але я особисто Україну не зраджу! Ні в якому разі, навіть якщо мене будуть так жорстоко ображати і принижувати.
Про Крим
Мене це так ранить, коли люди, мною шалено шановані, і я завжди знаходила з ними якусь згоду, і з якими я разом виходжу на сцену, раптом звіріють: «Крим наш! Наш російський Крим». Мене це так ранить! Не хочеться в це лізти. Я знаю, що він уже не наш. І те, що ми туди влізли, ми завдали нашій економіці величезних збитків.
Я Крим весь об’їздила, він частина мого життя. Але це абсолютно не виправдовує злодійство. Я вважаю: Крим належить Україні. Як це можна — віджати житлоплощу у сусіда? Особливо коли в будинку у нього проблеми. Тепер я «терористка» щодо Криму. Правда, я «терорист» в компанії найшанованіших представників нашої культури. Ми «вороги народу» і, головне, «терористи». Але така дивовижна компанія — честь для мене.
Про поїздки в Україну
Я не знаю, що це за собою потягне. Я тільки поїхала в Одесу на кінофестиваль. Мені було дуже цікаво, як живе це світле, веселе, чудове місто, яке навіть не назвеш Україною – це окрема країна, Одеса…
Про заборону деяким російським артистам відвідувати Україну
Неправильна міра. А я, ви знаєте, помічаю, що почерк сьогоднішньої Росії і почерк сьогоднішньої України іноді один і той же – радянський. Я помічаю це. І на Майдані не цього хотіли хлопці, і життя свої ці хлопці з Небесної Сотні віддали не за це.
Дурні, що я можу сказати, ідіоти. Це означає, що ці люди позбавляють свою країну акторів, культури заради того, щоб комусь помститися. Це жах. Це чистий совок. Тому, що ми всі однакові – вийшли з Радянського Союзу, а все замашки якими були, такими і залишилися. І у нас, і у вас, і в Середній Азії, і де завгодно. Поки ми всі з Радянського Союзу, не вмремо, будемо один одному так мстити, робити дурні речі.
Про Олега Сенцова
Що відбувається? Як нам не соромно? Під завісою цієї наркоти, цього мундіалю, загальні веселощі, радість, перемоги. Населення виявилося готовим прийняти з розпростертими обіймами весь світ… Але тихенько, тихенько, за віконницями, під килимом людина вже 54-й день голодує.