Я не кохаю свого чоловіка. Навіть не кохаю – мені він байдужий.
Одружені ми з ним 12 років. Заміж я вийшла у 20 років, не з кохання, любила я зовсім іншого, та й зараз люблю.
З Ярославом (моїм коханим) ми зустрічалися з 15 років, кохали дуже одне одного.
Він мого віку, пропонував заміж, але я не поспішала. Я знала, що Ярослав не до душі мого тата, який був військовим і тому поважав хлопців зі сталевим характером, а Ярослав малий і худий, він ніколи не вважав нас парою.
І коли Ярослава забрали відслужити, тато вирішив познайомити мене із сином його давнього друга Дмитром. Високий, статний, старший за мене на 10 років, з квартирою, машиною та професією, звичайно, його не можна було порівнювати з Ярославом.
І я ухвалила рішення, вийшла заміж за рік після знайомства з Дмитром. Та я розумію, що тоді я зробила найбільшу помилку у своєму житті, але тоді мені здавалося, що я роблю правильно.
Я вийшла заміж, мала змогу не закінчувати навчання, чоловік став мене забезпечувати. Не приховаю, спочатку, скажімо так, була шалена пристрасть, але вона швидко вичерпалася і через півроку як і не було, але я все сподівалася, що все буде, як кажуть: «Зтерпиться».
Що ж до Дмитра, то він мене обожнює, прощає все. Знаєте, є така фраза: “У парі один повинен любити, інший повинен дозволяти себе любити”.
Не слухайте, неможливо жити з людиною, яку ти не кохаєш. Близькість з Дмитром мені не приносила ніякого задоволення, тому на третьому році подружнього життя я завела коханця.
Так-так, завела, як котика чи собачку, заради задоволення, заради отримання справжнього жіночого задоволення. Чоловік мені ні в чому не відмовляє, завів картку, безліміт, не запитує нічого нікуди, кохає, букети квітів носить.
Дмитро за цей час став заможною та впливовою людиною, досить представницькою. Скажіть, живи і радуйся, а я відповім: «Чому мені радіти? Тому, що мій чоловік тягає мене на різні прийоми, одягає як ляльку і все?
А сповідь моя в тому, що я вже 7 років маю коханця. З Ярославом ми зустрілися зовсім випадково.
Я стояла біля зупинки, чекала на викликане таксі (машину відправила в автосервіс). Під’їхало таксі, а там мій Ярослав.
І все почало розвиватися. Я, звичайно, хотіла піти від чоловіка, але потім подумала, заради чого я йтиму і куди?
Квартири у мене немає у Ярослава теж, орендує одну кімнату, та й за що жити, професії немає, на ринок не піду.
От і вирішила жити з Дмитром, а кохати Ярослава. Через півроку чоловік звільнив водія та шукав нового, я запропонувала Ярослава (про нього Дмитро нічого не знав).
Через деякий час я стала винаймати шикарну квартиру, в якій і досі живе Ярослав, і там ми з ним зустрічаємося. П’ять років тому в мене з’явилася донька від Ярослава, чоловік, здогадується, що Софія не його дочка, але мовчить, любить, піклується про доньку, у вихідні не відходить від неї, скрізь із нею.
А я теж поруч із ними, але подумки з Ярославом. Отак і живу з не коханим, а просто з чужим чоловіком!
Іноді хочеться все кинути, розповісти чоловікові про Ярослава, про доньку, але навіщо, адже начебто все добре.
Ось і вся моя сповідь.