– Де гроші, сину? – схопилася я за голову, коли приїхала додому і побачила, що нічого з того, про що син говорив мені по телефону, навіть близько немає.
– Навіщо ти починаєш, мамо? Давай проведемо бабусю як годиться в останню путь, а потім і поговоримо, – заспокоює мене Олег. – Ти ж для цього приїхала? Нащо зараз тему грошей піднімати?
Додому я ще не збиралася їхати, але прийшла сумна звістка – мами не стало, і на відпросилася з роботи на кілька днів, щоб зробити похорон. Та коли я додому приїхала – то очам не повірила, все залишилося так, як і було, не змінилося абсолютно нічого.
Я так сильно плакала, що зупинитися не могла. Люди думали, що я так за мамою побиваюся. Це також була причина, маму свою я дуже любила і з великою повагою до неї ставилася. Але мусіла її залишити, і в світи подалася, щоб копійку яку заробити.
Біля мами моя рідна сестра залишилася, а я окремо господарювала.
Я жила в невеликій хатині, а син одружився і теж туди невістку привів. Я запропонувала йому будуватися на городі, поряд з нашою хатою.
Син був не проти, ідея моя йому сподобалася, але на це у нього грошей не було. Тоді я і прийняла рішення їхати за кордон. Іспанію я вибрала тому, що багато жінок з конкретного нашого села вже там працювали.
Я в Іспанії на заробітках пробула недовго, всього 4 роки, і по найскромніших підрахунках я сину вислала мінімум 40 тисяч євро, бо щороку давала по 10 тисяч.
Ми з Олегом домовилися, що він мені хату відремонтує, і воду мені в дім проведе, та туалет зробить, щоб я на вулицю не бігала, а собі будуватиме дім з нуля. Я в його плани не вмішувалася, для мене було головне, щоб був результат.
Сестра моя кілька разів в телефонних розмовах мені натякала, що я коли приїду, то сюрприз на мене чекає, і не дуже приємний, та я і уявити не могла, настільки мене вразить те, що я побачила.
– Поки ти важко гарувала, Олег жив собі тут на широку ногу, ні в чому собі не відмовляв, – каже мені сестра по приїзду. – Шкода мені тебе, бо син твої гроші по вітру пустив.
Я ще не могла до кінця повірити, що все саме так, як сестра каже. Вирішила провести маму в останню путь, а тоді вже серйозно з Олегом поговорити.
Він же мені по телефону постійно розповідав, що вже зробив, що ще планує зробити, і в його розповідях все виглядало настільки чудово, що я ні на хвилинку не сумнівалася, що все саме так, як він каже.
Ну як не вірити рідному сину? Тому продовжувала висилати йому все до останнього євро, нічого собі не залишала. На каву шкодувала витратити 2 євро, аби лише швидше необхідну суму назбирати.
І тут такий сюрприз. Додому я ще не збиралася, і син про це знав, тому і не поспішав виконувати свої обіцянки, просто жив в своє задоволення.
– Сину? На що ти витратив ті величезні гроші, які я щомісяця тобі висилала? – питаю я Олега, в надії, що він скаже, що має зібрану необхідну суму і чекає слушного моменту, щоб почати будову.
– Я бабусю лікував, – не розгубився Олег.
В це я не повірила, бо якби таке було, то мама мені щось сказала б, але вона ніколи нічого такого не розповідала. Якщо їй і треба було щось, то я сама їй висилала гроші чи ліки. І сестра все заперечує, каже, що Олег до них навіть не заходив, а про ніяку допомогу навіть і не йдеться.
– Ти що, тітці віриш? Твоя сестра боїться, щоб ти у спадщину не захотіла вступати, бо хоче, щоб все їй дісталося, тому і наговорює на мене, – виправдовується син.
Не знаю, кому з них вірити. Підсумок сумний – грошей немає, моя хата без ремонту, без води і без туалету, а будинок сина лише почав будуватися, ще навіть коробка до кінця не витягнута. В мене питання – куди Олег гроші подів?
– Шкода мені тебе, сестричко. Мусиш повертатися назад, і все спочатку починати, – каже сестра.
Син проблеми не бачить, запевняє мене, що візьметься за роботу, як тільки я йому наступні гроші вишлю.
Та сестра мене попереджає, щоб я навіть не думала це робити – давати йому гроші.
– Про себе думай, а то з таким сином ти на вулиці зостанешся, – каже.
– Не бери дурниць до голови, тітка нам заздрить. Ти їдь, гроші заробляй, а я все зроблю, покладись на мене – каже син.
А я вже і сама не знаю, що мені робити і кому вірити.