Чому іспанці захоплюються дівчиною, від якої ми відвернулися”.
Ось уже кілька тижнів поспіль в іспанських ЗМІ не вщухає бум навколо Лії Мотречко.
Її запрошують на радіо й телебачення, і навіть на аудієнцію до королівського палацу в Севільї. “Диво”, “Її історія — особлива!”, — пишуть про Лію іспанські газети. Приїхавши із сім’єю до Іспанії з України і геть не знаючи мови, за пів року навчання в школі дівчина стала найкращою ученицею в провінції Севілья.
Повідомляє https://dt.ua/
“Su casa es una fiesta. El orgullo del instituto. Її випадок — це торжество. Гордість школи”, — пише про українську дівчину місцева преса. “Лія почала навчатись у школі, не знаючи іспанської, але вона робить неймовірні успіхи, — зазначає Yahoo noticias. — Та годі, немає нічого незвичного в тому, що наприкінці кожного навчального року є найкращий учень. Але історія Лії особлива”. Що ж у ній особливого?
Сім’я Мотречків родом із Криму, з маленького селища біля Красноперекопська. Тато мав невеликий бізнес — фермерство, у сім’ї був власний затишний будинок, яким опікувалася мама. А Лія навчалася в класі з українською мовою викладання, і це для родини було принципово.
“Я з українсько-кримськотатарської сім’ї, — пояснює Лія. — Мама — кримська татарка, тато — українець”.
Коли Крим окупували, сім’я відмовилася від російського громадянства, а потім і взагалі вирішила поїхати від “русского мира” до Херсона.
Як і всім переселенцям, сім’ї Мотречків на новому місці було нелегко. Тато намагався розпочати бізнес з нуля, а Лія пішла до школи, де навчалася, як завжди, старанно і на “відмінно”. Дівчина мріяла стати дипломатом, тому ретельно вивчала англійську та вступила до ліцею з ухилом “міжнародні відносини”. Дуже захоплювалася історією, — нарис Лії про боротьбу українського і кримськотатарського народу проти імперського режиму Росії і тоталітарного режиму СРСР визнали одним із найкращих, він здобув нагороду від Меджлісу. А есе про українську революцію 1917–1921 рр. принесло перемогу в конкурсі учнівських робіт. Щасливий кінець? От і ні.
Усім нам відомо, що престижні ліцеї, м’яко кажучи, не завжди безкоштовні. У ліцеї, де навчалася Лія, батьки сплачували за навчання 9 тис. грн на рік. Ні, це була не приватна школа, а комунальна, на балансі міста, пояснює тато Лії Едуард Мотречко. “Ми намагалися перевести Лію на бюджетне місце, або принаймні отримати знижку в оплаті, адже донька була відмінницею, та ще й переселенкою. Але нічого не вийшло”, — каже Едуард.
“Керівництво ліцею та, відповідно, міськрада категорично відмовили Мотречкам, — згадує Борис Бабін, тодішній представник президента в АР Крим. — Наскільки мені відомо, навіть у Міносвіти “вмили руки” і сказали, що нічого зробити не можуть. Ані міськрада, ані виконком, ані керівництво навчального закладу на такі “непідйомні” для суспільства фінансові витрати погодитися ніяк не могли. Ба більше, ці панове за спиною батьків постійно нарікали на “надмірний патріотизм” дитини, який справді контрастував з багатим внутрішнім “русским миром” тамтешніх чиновників. Сім’я Мотречків хотіла знати, наскільки вона потрібна власній країні. Після того як усі категорично відмовили у знижці на навчання бодай на гривню, питання відпало. На Херсонщині, у регіоні феодального ладу і підсічно-вогневого господарювання, навіть працьовитий у режимі 24/7 дрібний бізнесмен виявився не в змозі забезпечити собі гідне життя чесною працею. Усе, чого він просив, — знижка на навчання дитини. Отже, ця сім’я вирішила шукати кращої долі за кордоном і набула статусу біженців в Іспанії”.
В Іспанії життя почалося з того, що місяць довелося чекати рішення з Мадрида стосовно того, чи буде надано сім’ї політичний притулок як кримчанам. А в цей час Лія почала вивчати іспанську, — на щастя, допомогло знання англійської та відеоуроки на Ютубі.
І ось коли все вирішилося позитивно, сім’я Мотречків отримала житло в Севільї, і Лія пішла навчатися до однієї з місцевих шкіл. Попервах на уроках вона мало що розуміла, але вчителі та однокласники дуже підтримували дівчинку, всіляко допомагали їй і навіть дозволяли писати контрольні англійською. Однак Лія відмовлялася — вона мала намір вивчити іспанську. Допомагало те, що Лії легко даються мови. Буквально два тижні потому дівчина вже розуміла загалом, про що говорять на уроках.
Навчання в новій школі вразило. “Тут усі дуже доброзичливі й відкриті, — каже Лія. — Першого ж дня до мене підбігли всі однокласники, відразу запитали, як мене звати, а потім всюди зі мною ходили, все показували. Вчителі тут інші. Я звикла, що в Україні вони дуже строгі, я завжди відчувала їхній тиск, часом вони кричали, коли чогось не розуміла. Звісно, я не вундеркінд, але ж я прийшла до школи, щоб навчатися. І ще оця традиція: учитель зайшов до класу чи вийшов — потрібно встати. Я в іспанській школі попервах вставала, і на мене всі поглядали з подивом. Тут учителі інакше спілкуються з учнями — на рівних і з повагою, тут легко й цікаво навчатися. Напевно, вперше в житті я ходила до школи залюбки. А ще в іспанських школярів багато вільного часу після уроків. В Україні такого не було — я приходила додому після занять і до ночі робила уроки. Але я вдячна українській школі — все-таки у мене гарна база знань”.
Після трьох місяців навчання Лія Мотречко найкраще за всіх у школі склала іспит з іспанської — отримала дев’ять балів з десяти можливих (хоча для того, щоб скласти цей тест, достатньо було й п’яти балів). І цей результат став найкращим не лише у школі Лії, а й у всій провінції. Дівчину запросили до королівського палацу в Севільї, де вручили нагороду “За академічні і особисті успіхи”.
“Тут до дітей ставляться з трепетом, — каже Едуард Мотречко. — Якщо дитина виявила старанність і досягла певного рівня, для іспанців це дуже важливо, вони готові її на руках носити”.
За традицією Міністерство освіти Іспанії виплачує найкращому учневі грошову премію. Але справа загальмувалася, бо виявилося, що у сім’ї Мотречків на той момент навіть не було банківського рахунку. І як же були шоковані чиновники, коли з’ясувалося, що найкраща учениця Севільї почала вивчати іспанську лише недавно. Представник міністерства навіть приїздив до Лії, аби особисто познайомитися. Так про неї дізналася вся країна.
“Історія цієї 17-річної дівчинки — одна з історій двох тисяч українських біженців, які приїхали до Іспанії за останній рік, але у неї несподіваний кінець: дівчинка здобула нагороду за найкращі академічні досягнення”, — написала Huffington Post.
У всіх своїх інтерв’ю і навіть під час нагородження в королівському палаці Лія розповідала про рідний Крим, про те, що він окупований, і що там порушують права людини. “Тут усі були далекі від цього, — згадує Лія. — Коли я прийшла до школи, ніхто не знав, хто такі кримські татари, що таке Крим, не чув про те, що його окупувала Росія. Навіть мій учитель у школі не знав, що існує українська мова, гадав, що в Україні лише російська. Газети написали: “чудова історія дівчинки з Криму”.
Тепер Лія має визначитися, де навчатиметься далі. Адже вона закінчила 4-й клас основної школи (це приблизно як у нас 9-й) і далі має вступити до старшої профільної школи — її тут називають коледжем або “бакалавратом” (у нас це 10–11 клас). “Я збираюся вступати на “міжнародний бакалаврат”, — каже Лія. — Після нього, склавши випускні іспити, зможу вступати до найкращих університетів Америки або Європи. До речі, з мого класу лише троє, включно зі мною, склали іспити так, що зможуть вступити до старшої школи. Решта підуть до “технікумів”, як це називають в Україні, або залишаться на другий рік”.
Дівчина обрала коледж неподалік від дому й уже збиралася нести туди документи, як раптом виявила у електронній пошті лист із дуже престижної у Севільї школи. Лія подивилася в Інтернеті — виявилося, що ця школа належить до сотні найкращих в Іспанії. Туди важко потрапити навіть місцевим, адже потрібно мати не лише високі оцінки, а й заможну сім’ю, оскільки навчання коштує 12 тис. євро на рік. Адміністрація школи написала Лії, що хотіла б бачити її серед своїх учнів, і запросила обговорити формальності.
“Ми тоді не знали, що це Міністерство освіти Іспанії виділило зі свого фонду кошти на навчання Лії, — розповідає тато Едуард. — Від неї потрібна була лише згода. Ми були вражені, бо нікого ні про що не просили. Згадалося, як у Херсоні бігали через шкільну плату в 300 євро на рік і випрошували знижку. А тут нам міністерство саме дало грант у 24 тис. євро, якраз на всі роки навчання в коледжі”.
Але й це не всі дива, які посипалися на Лію. Несподівано її запросили до Мадрида для участі у тренінгу з лідерства та комунікації для дівчат. Фінансує цю програму великий бізнес, і для участі в ній добирають за конкурсом 40 дівчат із різних провінцій Іспанії. Лію покликали без жодних конкурсів.
Коли ми скайпом розмовляли з Лією Мотречко, дівчина просто сяяла від щастя. Сказала, що виїхала з України не назавжди — от закінчить університет, стане політиком або дипломатом і повернеться. Це ж саме вона стверджує і в численних інтерв’ю іспанській пресі. “Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя”, — сказала мені Лія.
Коли я готувала цей матеріал, у мене була сильна спокуса назвати школу в Херсоні, де навчалася талановита школярка, та інші конкретні деталі. Але Лія не погодилася. А може, це не так і важливо. Важливо інше. Ця дівчина виявилася непотрібною Україні, а от Україна їй дуже потрібна. Згадайте цю історію та подібні до неї, коли розмірковуватимете над тим, як українська молодь “голосує ногами”.