Я багато років проживаю за кордоном. Є найкращий у світі чоловік та тато. Його звуть Віктор. Він дуже любить мене та наших двох прекрасних дітей. Все робить для нас
А сама я родом із України з маленького села. Хоча воно перебуває поряд з обласним центром, люди все одно не мали можливості жити нормально. Мої батьки не є винятком. Вони намагалися забезпечити мене з сестрою, тому працювали дуже тяжко, особливо моя мама. Вона тяжко працювала в колгоспі з ранку до ночі, потім бігла додому, щоб видоїти корову та посапати город. Їли ми лише те, що виростили батьки на городі: картопля, огірки, помідори, ягоди та фрукти. Також нас дуже рятувала корова. Мама продавала молоко, а за зароблені гроші купувала нам із сестрою одяг.
Завдяки тому, що наше село було поряд з обласним центром, я вступила у хороший університет на навчання. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віктор навчався тут, але сам родом із Франції. А мешкав він у родичів по маминій лінії. Ми з ним почали зустрічатись, я його познайомила зі своїми батьками. Віктор їм дуже сподобався. Оскільки я прожила все своє життя в селі і знаю, яке життя там, то якнайшвидше хотіла переїхати жити в місто. А коли мені Віктор зробив пропозицію та запропонував переїхати жити до нього на батьківщину, я довго не думала, одразу погодилася і ми переїхали жити до Франції.
Там я познайомилася із його родиною. Окрім батьків, у Віктора ще дуже класна сестра. Мені дуже приємно спілкуватися як із сестрою, так і з батьками. Вони дуже приємні у спілкуванні та інтелігентні люди. У них не прийнято говорити, що ти щось не так вчинив. Ніколи не лізуть до нашої родини і не повчать мене, як це заведено в Україні. Навпаки вважають, що ми окрема сім’я, яка може вирішити сама усі свої питання та проблеми. Батьки Віктора також не виділяють будь-кого зі своїх дітей. Ставляться однаково як до дочки, так і до сина. А моїх батьків уже дуже давно, як немає в цьому світі. І я за ними справді дуже сумую.
Але зараз я хочу більше розповісти про мою рідну сестру Оксану. Вона вирішила не переїжджати жити до міста, а залишилася у селі у батьківському будинку. Вийшла заміж за місцевого тракториста і зажили вони щасливо. Згодом у них на світ з’явилися троє прекрасних дітлахів.
Я давно не приїжджала у гості до сестри на свою батьківщину. Говорили ми з нею лише телефоном. Вона мені розповідала, які вони щасливі і як добре живуть із чоловіком. Тему грошей ми ніколи не порушували. Якось це не добре. Нещодавно я вирішила поїхати і відвідати сім’ю моєї сестри. Тому що я за нею дуже скучила, і своїх племінників я давно вже не бачила.
Ось приїжджаю я до села, бачу як розбудували свої будинки сусіди, а будинок моєї сестри був взагалі не зворушений відколи наш батько його збудував. У мене одразу сльози на очах виступили. Будинок уже нахилився від старості, паркан гнилий, сараї всі на божому дусі тримаються. А коли зайшла до хати, то зовсім обімліла. Все було як у нашому дитинстві, навіть піч не рушена стояла, а на стінах вивішені ще вишиті нашою мамою картини. Мене прибігли зустрічати мої племінники. Вони були одягнені в старий обшарпаний одяг. А поруч із ними стояла змучена сестра. Я роздала гостинці улюбленим племінникам і сіли ми з Оксаною за стіл. Почали говорити про життя. Вона мені розповіла, що цей будинок утримує одина. Чоловік вже років п’ять як не працює, а тільки ходить по людях і канючить, щоб йому чарку налили. Вранці йде з дому, а вночі повертається.
Я була шокована, адже телефоном у мене була найщасливіша сестра у світі. А насправді у свої 48 років виглядає на всі 60. Я її почала вмовляти вигнати цього горе-чоловіка та розпочати життя із самого початку. Є ще нормальні чоловіки, які зможуть її полюбити та змусити почуватися жінкою, а не рабинею. Але моя сестра навідріз відмовлялася виганяти чоловіка. Боїться, що про неї люди в селі скажуть. А найстрашніше, це те, що вона навіть не знає, що таке кохання та щастя.
І ось я вже вдома з чоловіком. І ми сидимо і думаємо, як допомогти Оксані та витягти її з цього жахливого життя.