Уляна Супрун пішла з МОЗу, а разом з нею ціла епоха. Як відомо, Уляна Супрун не була міністром, а лише виконуючою обов’язки і це було символічно.
Вона могла бути ким завгодно, але не «українським міністром». Хіба може український міністр просто так зайти в кабінет підлеглого і поцікавитись «Як справи?», навіть якщо вона особисто з ним не знайома? Чи може «український міністр» просто так без охорони йти коридором міністерства без юрби посіпак навколо?
Пам’ятаю Олександра Омельченка в добу його мерства у Києві.
Він випливав наче імператор династії Мін на коридор четвертого поверху мерії, де був вхід у залу голосування. Його рухи були неквапливі, наче плівку реальності загальмували мінімум вдвічі. Крокував як господар, зверхньо поглядаючи на десятки дрібних чиновників та журналістів, що відштовхували один одного, щоб стати поближче до мера. Слова кидав немов скупий лицар мідяки жебракам. Не людина, а кам’яна скульптура Зевса, що зійшла з Олімпа до смертних.
Така поведінка українських чиновників «високого» ешелону досить стандартна і сягає корінням в номенклатурні традиції компартійних ватажків. Уявити такою ж забронзовілою Богатирьову чи, навіть, Богомолець можна, Уляну – не вистачить фантазії.
Уляна Супрун очолювала міністерство з найменшою заробітною платнею серед усіх міністрів. Вона працювала не за гроші і жоден з її критиків не може дорікнути їй будь-яку корупцію, чи натяк на неї.
Людина, яка працює за ідею – найбільший ворог українського бюрократичного апарату. Вона незрозуміла, з нею неможливо домовитись. Кому потрібен міністр, мораль і свідомість якого це паралельний світ для українських політиків? Вона навіть російської мови не розуміє, в неї відсутній культурний бекграунд раша/совкового фольклору, який інтегрує та міцно тримає всю нашу «еліту».
Місце в українській медичній історії Уляна Супрун вже посіла.
Декілька слів, власне, про медичну реформу. Не знаю, чи звернули увагу хейтери американки Уляни Супрун, але вона не брала за зразок своїх реформ жорстку ліберальну модель страхової медицини США. Вона реформувала охорону здоров’я за консервативною моделлю державної страхової медицини, де страховиком виступає держава і бере на себе відповідальність за всіх громадян.
Реформа не завершена. Уявіть, що хірурга під час складної операції з видалення злоякісною пухлини відштовхують від пацієнта на операційному столі, а потім звинувачують його в тому, що у пацієнта розітнутий живіт і він лежить без свідомості. Байдуже, що в нього рак четвертої стадії, не треба було його чіпати, жив же якось до цього…
Проте процеси реформування охорони здоров’я на адміністративному, фінансовому і головне інституційному рівні зайшли так далеко, що їх вже ніхто не зупинить, вони будуть продовженні.
Не буде жодного «відкату» і згортання.
Більше того – зміни можуть бути ще жорсткішими, коли роботодавці або громадяни будуть змушені додатково виплачувати страхові внески з власної кишені. Лібертаріанство, а ви що хотіли?
Наступникам Уляни буде ще важче, адже на них дивиться більша частина українських виборців, що чекають «чуда», мовляв, досить звільнити Уляну Супрун, як в Україні лікарні стануть як в Ізраїлі, хірурги як у Німеччині, а коштувати це буде як на Кубі.
Тож залишається побажати новому міністру перш за все терпіння і натхнення – перше крісло в МОЗі більш пекельне, ніж Залізний трон Вестероса.
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.