– Бабусю, я тут подумала, що на дворі спека, і тому я купила тобі кондиціонер. Ти ж
не проти? – щебече Юля, моя онука.
Сказати чесно, я дещо збентежена такою її надмірною увагою до мене, адже багато
років ми з нею не бачилися, вона під впливом своєї матері навіть говорити зі мною
не хотіла, а тут уже ходить майже місяць, дорогі подарунки дарує.
Я відразу зрозуміла, що все це не просто так, і я не помилилася. Виявляється, Юля
мітить на мою квартиру. Внучка вийшла заміж, вони з чоловіком знімають житло, і їм
це дорого, от вона і подумала, що якийсь час зможе пожити зі мною, своєю рідною
бабусею.
Квартира у мене гарна, двокімнатна, але з хорошим плануванням і площею 70
квадратів, в новобудові. Я її придбала кілька років тому, коли приїхала з заробітків з
Іспанії.
Коли моя донька про це почула, що внучка об’явилася, та ще й хоче жити зі мною,
вона сказала, щоб я навіть не думала її приймати до себе.
– Мамо, сама подумай, на весілля тебе Юля запросила? – каже мені донька.
– Ні, ти ж знаєш, то навіщо питаєш, – кажу.
– От це і відповідь на запитання, чи варто тобі зараз з нею зближатися, – каже
донька.
Я вже зовсім розгубилася, і не знаю, що мені робити. У мене було двоє дітей: син і
донька, любила я їх однаково.
Дочка першою заміж вийшла, пішла жити в невістки. Потім одружився і син, і так
само пішов в зяті. Житлом своїх дітей я не забезпечила, бо не мала такої змоги.
Якщо у доньки в родині все було добре, і я за неї була спокійна, то у сина зовсім
нічого не клеїлося, вони погано з дружиною жили, і навіть спільна донечка не могла
їх примирити. В підсумку син розлучився.
Невістка настільки не любила мене, що не пускала до мене дитину, так що свою
внучку я майже не бачила. Я сподівалася, що коли Юля виросте і вийде з під впливу
своєї мами, вона зробить правильний вибір, і ми відновимо спілкування.
Та Юля вперто мовчала, навіть на похорон не приїхала, коли не стало мого сина. Ні
колишня невістка, ні рідна дитина не вважали за потрібне прийти і провести його в
останню путь. Тому я для себе вирішила, що їх для мене не існує, якщо я їм не
потрібна, то і вони мені теж.
15 років тому я поїхала на заробітки в Іспанію, і купила спочатку своїй доньці
шикарну трикімнатну квартиру, а потім і собі двокімнатну.
На даний час я вже за кордон не їду, вирішила вдома бути. Житло у мене є, грошей
трохи я собі на старість підскладала, тож можна спокійно жити.
А нещодавно мене відшукала Юля. Внучка почала говорити про те, що вона, нарешті,
все зрозуміла і що ми рідні люди, тому маємо спілкуватися.
Звичайно, я зраділа, адже вона моя рідна внучка, до того ж, єдина, бо у доньки два
сина. Юля була уважною до мене, ніколи з пустими руками не приходила, завжди
приносила щось солоденьке до чаю, і ще якийсь подарунок.
А зараз, он, кондиціонер вирішила купити. Коштує він не мало, тому я її прямо
запитала, навіщо вона це робить, на що Юля мені зізналася, що хоче проситися до
мене пожити трохи, бо їм з чоловіком важко оплачувати оренду.
Її прохання мене неабияк збентежило, і я сказала, що мені треба подумати. А коли я
стала радитися з донькою, вона мені сказала, щоб я навіть не думала так робити.
Тепер у мене дилема – допомогти чи не допомогти рідній онучці? Я розумію, що на
трохи впустити їх не вийде, бо вони вже як обживуться, то будуть вважати квартиру
своєю, а ще якщо діти підуть, то взагалі, куди я їх потім вижену?
От що мені робити? Я теж до молодості не йду, мені спокій потрібен. Як бути? Що
порадите?
Фото ілюстративне.