Елладська православна церква стала першою після Константинопольського патріархату церквою, яка визнала українську автокефалію. На перший погляд, це не найважливіша подія – особливо на тлі того, що сьогодні відбувається в самій Україні, де про патріаршому томосі – дарування автокефалії Української церкви – зараз згадують не так часто, як за часів Петра Порошенко. Але зате саме знакова.
Тому що воно підтверджує тенденцію, яку не можуть до кінця усвідомити не тільки українці, які сприймають свою незалежність як щось самодостатнє, а й росіяни, жителі метрополії, які повинні були б відчути неминучість відбуваються історичних процесів. Неминучість розпаду імперії, яка, як стара чашка, розбилася в 1917 році, була склеєна потоками крові і все-таки знову тріснула. Ніякого “русского миру”, ніякої російську мову, ніякого російського газу – цю чашку більше не склеяти. І це стосується не тільки держави. Церкви це теж стосується. Тому що Російська церква приростала територіями в міру імперської експансії – і зараз, коли колишня імперія стискається, як шагренева шкіра, церква природним чином ці території втрачає. І це бачать всі, крім ієрархів і прихожан цієї зменшується церкви. Просто церковні процеси більш повільні, більш інерційні, ніж процеси політичні.
З Москви – та й з Києва, і зі столиць інших колишніх радянських республік – може здатися, що історію реально повернути назад. Обрати президентом якого-небудь чергового російського доброзичливця. Домовитися з церковними ієрархами і уповільнити процес визнання автокефалії Української церкви. Окупувати Крим і Донбас, як до цього Придністров’ї або грузинські автономії. Та хіба мало що можна придумати! Тільки все це мало що змінить.
Україна, як і більшість інших колишніх радянських республік, втрачена Росією безповоротно. Як країна, нація і цивілізація. Кожен новий день, місяць і рік будуть тільки підсилювати цей розкол – тому що у доросле життя будуть приходити покоління людей, які взагалі не мають досвіду радянського минулого, а Росія, що не розуміє, чому втрачені території не повертаються назад, буде вести себе все більш агресивною і відштовхувати навіть тих, хто пов’язаний з нею спільним культурним минулим і мовою. Так, як сталося це з багатьма російськомовними українцями і українськими російськими після початку війни в Донбасі.
Якб
и Росія могла погодитися з розпадом імперії, це посилило б її вплив на пострадянському просторі, зміцнило б саме російська держава, зберегло б шанси для Російської церкви, яку не сприймали б як приховане знаряддя агресії. Замість цього путінська Росія консервує далеке минуле на отхваченних у сусідів шматках землі, шантажує енергоресурсами, засилає диверсантів, “ллє бензинчик”, вводить війська – і тим самим позбавляє майбутнього неукраїнців або грузин, а себе саму.
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації