ВІРШИК З ДИТИНСТВА. АКТУАЛЬНО ЯК НІКОЛИ

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.
Я-сюди, а він – туди…

«Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:

Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,

І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало… «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!».
Низько, низько я зігнувсь,

І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

Олесь О.

Джерело:

Поділись з друзями...