Віра Василівна приїхала до села. Кілька років тому чоловік відвіз її із цього місця. Але літня жінка не змогла звикнути до міста, тому вирішила переїхати назад після того, як чоловіка не стало.
«Як же приємно повернутися до свого рідного дому!», – подумала Віра, поки робітники переносили її речі до хати.
Перед тим, як повернутися назад, жінка дуже переживала, що не зможе спокійно жити через спогади про чоловіка. Проте зараз Віра зрозуміла, що це були марні переживання, і вона правильно зробила, що приїхала сюди.
Літня жінка збиралася розпакувати останні коробки, коли до неї підбігла стара знайома.
– Віро! Яка я рада тому, що ти повернулася!», – сказала радісно Ольга.
– Оля, ми так давно з тобою не бачилися!, – сказала Віра і обійняла давню подругу.
Жінки розклали речі, що залишилися, і сіли за стіл поговорити.
– Тобі сподобалося жити у місті?, – запитала Ольга.
Не дуже. У нас на селі майже не витрачаєш грошей, бо є своє господарство, а там грошей постійно не вистачає! Також там дуже брудне повітря та люди злі! Після того, як мого Віктора не стало, то всі сусіди наче на мене накинулися, просячи, щоб я вже пішла!, – сказала Віра.
– Так, у нас у селі все ж таки краще. Але ти не гнівайся на Вікора, адже він як краще хотів, але ось що вийшло, – сказала подруга.
– Я на нього не злуюся, адже його більше немає, та й сама розумію, що він хотів мені тільки найкращого, – сказала Віра.
Поки жінки розмовляли, до них прибіг кіт і почав ходити довкола Віри.
– Дивись, який гарненький котик до тебе прибіг! Он як крутитися біля тебе!», – сказала Ольга.
– І правда! Такий гарненький! Якщо й далі приходитиме до мене, то залишу собі! До речі, я забула тобі розповісти! Коли я приходила до лікарні, щоб забрати чоловіка, я побачила, як одна жінка прийшла подивитися на Віктора.
Я підійшла до них ближче і запитала дівчину про те, хто вона така. А та відповіла:
– Скоро настане час, і ви дізнаєтесь, хто я, тому не переживайте!
Після цих слів вона гордо підвела голову і пішла з кімнати.
– Досі не можу зрозуміти, що це було взагалі. У мене навіть передчуття якесь погане з’явилося!, – розповіла Віра.
– Дивний, звичайно, випадок. Сподіваюся, все буде надалі добре у тебе!, – сказала Ольга.
– Я теж сподіваюся. Я ще не відкривала валізу чоловіка, з якою він мав поїхати у відрядження. Чомусь все руки не дійдуть до цього, – сказала Віра.
Жінки ще деякий час побалакали, а потім Ольга пішла. Кіт з того дня більше нікуди не йшов і оселився в хаті Віри. Літня жінка радісно проводила свої дні у селі, доки не настала осінь.
В один з осінніх днів, коли Віра прибирала сад, до неї приїхала та сама незнайомка, про яку вона розповіла подрузі.
– Ну, здравствуйте! Дивлюся, ви добре тут проводите час!, – гордо сказала жінка.
– Доброго дня вам. Так, я чудово проводжу час. А чому вас це так цікавить?, – запитала Віра.
– Так, бо скоро вам доведеться виїхати звідси! Ви, мабуть, не знали, але у вашого чоловіка була ще одна сім’я! У нас із вашим чоловіком навіть народився син! Віктор заповів цей будинок мені із сином, тому прошу вас до мого наступного приїзду звільнити це місце!, – сказала незнайомка.
– Що це ви таке кажете?! Мій чоловік не міг мати ще одну сім’ю! І ви надто молоді, щоб Віктор на вас звернув хоч якусь увагу! Я дуже добре знаю свого чоловіка, тож йдіть і не повертайтеся сюди!, – сказала Віра.
– Ну, якщо ви мені не вірите, то за два дні я приїду до вас і доведу вам все!, – сказала жінка і поїхала.
Віра була шокована від почутого. Вона не повірила в слова незнайомки, але частка сумнівів все ж таки з’явилася. Віра вирішила нарешті подивитися у валізу чоловіка. Відкривши її, вона ще більше жахнулася.
У валізі лежала фотографія Віктора з тією жінкою та якимсь хлопцем. Вона довго не могла прийти до тями після побаченого.
Настав призначений день, незнайомка приїхала тепер не одна, а з хлопчиком із фотографії.
– От заповіт та фото, яке доводить те, що Віктор проводив з нами час!, – сказала жінка і простягла папери з фотографією.
Віра взяла ці папери та фото, але не особливо відреагувала на них.
– По вашому обличчю видно, що ви вже не вперше бачите таке фото! Мабуть, знайшли все-таки у чоловіка! Ви маєте завтра ж звідси поїхати!, – сказала незнайомка.
– Куди це раптом має їхати моя мама?! Покажіть мені ваші докази!, – сказав син Віри.
Ніхто з присутніх не помітив приїзду Ігора, тому всі були трохи здивовані.
– Мамо, ці документи не справжні, як і фотографія! Вони її відредагували, додавши туди тата за допомогою спеціальної програми! – сказав син.
Ігор викликав пол1цію, і їх затримали. Після цього мама та син повернулися додому.
– Мамо, наступного разу уважно дивись на фото! На цій фотографії, що була у валізі, також видно, що вона підроблена! Це були звичайнісінькі ошуканці!, – сказав Ігор.
– Добре, синку. Наступного разу бужу уважніша. Добре, що ти встиг вчасно, бо невідомо, що далі б сталося!, – сказала Віра.
– Так, тобі справді пощастило. Я сьогодні був недалеко від тебе, відвозив товариша до знайомих, тож і вирішив до тебе заїхати, – сказав син.
Ігор з мамою ще трохи поговорили, а потім син поїхав до себе додому. З того дня Віра більше не купується на прийоми ошуканців і продовжує жити у своєму чудовому будиночку.