– Ой, Віра Петрівна, що це ви такими величезними шматками м’ясо в бульйон кинули? Воно довго варитиметься, – несподівано зробила зауваження свекрусі Галя, закриваючи кришку каструлі на плиті. – А стіл чому у хлібних крихтах? Витирати треба ретельно після сніданку, а то, що люди подумають? Ви дожили до таких років і не навчилися стежити за чистотою на кухні, – продовжувала невістка.
Вона вирішила провчити її, показати їй, як виглядають її причіпки збоку. Ці високі стосунки з тоді ще майбутньою свекрухою почалися з першого знайомства. Галина вже кілька місяців зустрічалася з Віктором, і той зробив їй пропозицію. Одного не зовсім прекрасного вечора Віктор представив свою наречену Вірі Петрівні.
На перший погляд це була мила жінка пенсійного віку з красиво покладеним сивим волоссям. Така собі кульбаба. Простодушний вираз обличчя та привітна посмішка.
– Рада знайомству, люба. Мені Віктор багато про вас хорошого розповідав. Сподіваюся, мій син не помилився у своєму виборі, як минулого разу, – промовила матінка.
На протязі всього вечора вона вперто не хотіла називати дівчину на ім’я, зверталася – або просто на «ви», або «дорога». Після такого знайомства з майбутньою свекрухою Галина подумки ще раз подякувала батькам за те, що вони допомогли купити їй власну квартиру, і після весілля їм з Віктором було де жити.
– Мама хоче, щоб ми переїхали до неї. Це буде дуже зручно – мама допомагатиме нам із побутовими питаннями. Ти ж не проти? – поцікавився Віктор.
– Проти. Давай житимемо окремо від наших батьків. Житлова площа є, у нас своя сім’я і нам потрібно самим вирішувати побутові питання. Мама в тебе людина похилого віку, я вважаю, буде незручно її напружувати, – дипломатично відповіла Галина. Їй здалося, що свекруха спеціально запрошує жити спільно, щоб простіше було контролювати її та свого сина.
Тільки не на ту напали, вирішила вона, всі хитрощі свекрухи вона бачила здалеку. Галині було 28 років, Віктор на 2 роки старший. Пізніше Віктор розповів, що він уже кілька разів до зустрічі з Галиною, знайомив з мамою своїх обраниць, але всі вони, на думку мами, мали якісь недоліки.
Галина зрозуміла, що з мамою Віктора їй треба бути дуже обережною, щоб не зіпсувати стосунки. Зіграли весілля, поїхали у медовий місяць на море. Жити стали у квартирі Галини. Почали, як у казці жити-поживати, та добра наживати. Тільки казку псували часті візити свекрухи без запрошення під девізом – треба допомогти молодій сім’ї стати на ноги.
Допомога полягала в тому, щоб ненароком, як би випадково показувати своєму синові всі недоліки його дружини.
– Сину, навіщо ти їси грибний суп? Вона неправильно його зварила, дивись, який жирний! Ти навіщо бульйон на м’ясі зварила, та ще й зі свинини. Це погано для здоров’я.
За 5 хвилин знову.
– А що це за пляма на скатертині? Треба було випрати скатертину. Зовсім не цінуєш свого чоловіка, якщо йому доводиться їсти на такій неохайній кухні.
Галина спочатку чесно намагалася прислухатися до її порад, мабуть, Віра Петрівна краще знає звички свого сина. Молодій дружині хотілося порадувати свого чоловіка тим, що він любить і до чого звик, та тільки її старання не призводили до результату. Свекруха весь час знаходила до чого причепитися. Як не намагалася Галина відповідати вимогам, нічого не виходило.
Зауваження та причіпки продовжували литися рікою. Через деякий час Галина вирішила мовчати та не реагувати на матір чоловіка. Просто робити так, як вона сама вважала за правильне. Але Віра Петрівна наполегливо продовжувала приходити в гості та псувати невістці настрій.
Довелося Галині заступитися за себе. Вона вирішила відучити свою свекруху від постійних моралей або хоча б знизити їх кількість. Натяків Віра Петрівна не розуміла.
– Ви прийшли до нас у гості та не треба мною командувати. Давайте домовимося так. Якщо мені знадобиться ваша порада, я обов’язково запитаю вас. Якщо не питаю, значить, ваша думка мені не потрібна.
Свекруха вдала, що нічого не зрозуміла. Вона регулярно приходила до них і постійно робила зауваження Галині. Їй не хотілося втягувати чоловіка у ці розбірки з його мамою. Віра Петрівна на будь-яку критику відразу робила ображене обличчя і починала всім скаржитися. І її хотілося пошкодувати, цю милу стареньку!
Галина вже не знала, що робити, але їй підказала загартована у трьох шлюбах подруга.
Якось увечері Галина стояла біля квартири свекрухи та безцеремонно натискала на кнопку дзвінка вхідних дверей. Як робила Віра Петрівна, коли приходила до них.
– Ти чого дзвониш, я вже подумала, трапилося щось, – здивувалася свекруха несподіваному візиту Галини.
– Добрий вечір. Я повз йшла, ось вирішила заглянути, – посміхнулася невістка і, не чекаючи запрошення, одразу пройшла на кухню. – А що тут у вас вариться? Ви б ще більші шматки м’яса у бульйон поклали. Хто ж так варить м’ясо? А чому на плиті плями? Треба завжди витирати плиту після приготування. Часу у вас багато, ви ж на пенсії.
Галина копіювала інтонації та слова свекрухи. Віра Петрівна стояла з відкритим ротом і мовчала, а невістка продовжувала.
– Не можна ж бути такою нечепурою, адже ви вже доросла жінка.
До свекрухи почало щось доходити, а Галина повністю увійшла до ролі.
– Що ж ви, дорогенька, вдома ходите в якомусь безглуздому домашньому одязі? Непорядок, треба завжди одягатися з голочки, навіть вдома. Халат, який зараз на вас, треба викинути, врахуйте це на майбутнє.
Свекруха мовчала. Галина схаменулась.
– Шановна Віра Петрівно, саме так ви зі мною розмовляєте, коли приходьте до нас у гості. Напевно, зараз я вам не сподобалася. Так і ви мені точно так не подобаєтеся. Пропоную наступні варіанти подальшого співіснування. Або ви закінчуєте мені дошкуляти своїми претензіями або я зведу до мінімуму ваші візити до нас. Синові скаржитися марно. Приходьте до нас не частіше одного разу на тиждень. І відразу попереджаю, що готувати, прати, прибирати і прасувати я, на вашу думку, не вмію, тож не треба мені про це повторювати. І ще. Ваші візити до нас попередньо узгоджуються по телефону. Ми з чоловіком одружені менше року, і ми маємо заняття, при яких присутність третьої особи небажана. Гарного вечора, – і Галина вийшла з квартири.
Свекруху було трохи шкода, але Галина сміялася, згадуючи її здивоване обличчя. Наступний тиждень показав, що Віра Петрівна зробила висновки. Перед візитом вона зателефонувала, дочекалася запрошення і за столом мовчала. Напевно, продумувала наступний етап виховання норовливої невістки. Вона ж на пенсії, має багато часу. І пам’ять хороша. Одним словом, не дочекається!