Віра Павлівна після розміну квартири всі гроші дочці віддала. Орися тоді собі автівку купила. Моєму Валері перепало аж п’ять тисяч гривень, і то, на ювілей. І ось тепер Орися сміє нам говорити, щоб ми за маму комуналку платили? Я їй висказала все, що про неї думаю. Після моїх слів в хату до свекрухи був запрошений нотаріус. Ох вже Орися щаслива. Таки свого домоглася!
Довгих вісім років ми з чоловіком жили в трикімнатній квартирі його мами. Я ніколи й слова поперек не сказала Вірі Павлівні. Жінка вона владна, все мало бути так, як вона хоче.
Я сама родом з села, тому вибору де жити, не було. Але ми з Валерієм обоє довго трудилися і навіть з батьківством ми не спішили. Ми поставили собі за ціль наскладати на перший внесок по іпотеці. І ось рік тому наша мрія здійснилася, тільки потрібно було зробити ремонт, який затягнувся майже на пів року.
Ми з чоловіком працюємо в одній компанії. Я менеджер по продажах, а Валера керуючий відділом.
Коли ми пакували чемодани і переїжджали в своє житло, Віра Павлівна почала бідкатися, що їй без нас буде скучно, що вона до нас звикла. Але найбільше її турбувало питання, як вона тепер платитиме за світло, газ і тому подібне.
– Моя пенсія мізерна!
Я відразу ж сказала Валері, що ми не зможемо все взяти на себе, оскільки вже пора думати і про дитинку, а на неї, як не крути, а йде багато грошей. Я ж працювати в той час не буду, а один Валера все не витягне.
Я підказала чоловіку, щоб порадив мамі розміняти. Ну для чого Вірі Павлівні така велика житлоплоща?
Мама довго вагалася. Навіть зідзвонювалася з дочкою і з сестрою рідною. Зважувала всі за і проти.
– Мамо, та може й справді продавай, а на решту грошей будеш жити. Хоч на старості про гроші думати не будеш, – говорила їй Орися.
Але, як я знаю не з чуток, велику частину з тих грошей, що залишилися з розміну, свекруха віддала Орисі. Нам перепало з тих грошей п’ять тисяч гривень. В той час у Валери був ювілей, ось свекруха й “шарпнулася”.
Все, з тих грошей ми більше і копійки не бачили. Проте Орися відразу ж поміняла своє старе авто на нове. Але я не хочу лізти в цю грязюку. До того ж, я при надії і маю про що думати.
Але два місяці тому до чоловіка зателефонувала сестра і сказала, щоб ми мамі раз в тиждень продукти купляли і все ж ту комуналку оплачували.
– Ви довгих вісім років жили в її квартирі і копійки не платили, ось тепер і віддавайте.
– Орисю, ти говори, але не заговорюйся. Ми з мамою жили, але її ці вісім років нічого не обходило. Я навіть колготи їй за свої гроші купляла. Вже мовчу про всі харчі і побутові прилади, які ми їй залишили. А ось ти про маму ніколи не дбала, то ж тепер твій час.
Ми поговорили і розійшлися, а недавно я дізналася, що Орися приводила до мами нотаріуса. Вони з мамою вирішили сина з невісткою без нічого залишити. Але мені байдуже, лиш би моїй сім’ї спокій дали.
А як би ви реагували на таких родичів? Чи потрібно було мовчати і оплачувати цю комуналку?