Письменник, мовознаець та дисидент Олекса Тихий, уродженець хутору Їжевка біля Краматорську на Донеччині, у радянські часи виступав проти русифікації Донбасу — за це він був засуджений на 10 років позбавлення волі та загинув у тюремній лікарні, так і не відмовившись від власних переконань. Цього року уродженцю Донецької області Олексі Тихому виповнилося б 93 роки.
Без мови зупиняється прогрес та вмирає культура, переконував дисидент, мовознавець Олекса Тихий. Вчитель з Донеччини не міг спокійно спостерігати, як український Донбас «роз’їдає» русифікація, згадує його син Володимир Тихий у інтервью «Радіо Свобода».
«Він розумів, що це може бути дійсно нещастя. Він писав і до редакцій газет, і звертався до органів влади, до уряду для того, щоб якось цей процес зупинити. Він голосно говорив. Якщо ви візьмете його статтю „Думки про різний донецький край“… Його викликали і доводили, що все дуже добре, немає про що турбуватися. Мовляв, ви даремно подаєте такі тривожні сигнали», — розповів Володимир Тихий.
Олекса Тихий наголошував: через мову та культуру українці мають вибороти свою незалежність, взяти відповідальність за своє майбутнє.
Він вірив, що ситуацію можна змінити власним прикладом, розповідає Володимир Тихий про батька. Дисидент розмовляв лише українською, був ввічливим і терплячим з російськомовними і лише від держслужбовців вимагав спілкування українською мовою.
Він сказав, що давно став на шлях боротьби. Він вважав, що треба розвивати українську культуру, науку. І намагатися, щоб ці наука і культура охоплювали широкі верстви населення, а не концентрувалися лише в Києві.
«Дуже мало людей його розуміли. Кожен займався чимось своїм, а тут хтось починає розповідати про те, що треба не горілку пити, а книжки читати, що не можна бити дітей, з ними треба ходити в кіно чи театр. Він виглядав диваком. Ми з ним говорили, і він сказав, що давно став на шлях боротьби. Він вважав, що треба вчитися, розвивати українську культуру, науку. І намагатися, щоб ці наука і культура охоплювали широкі верстви населення, а не концентрувалися лише в Києві», — згадує Володимир Тихий.
Натомість система назвала його погляди «антирадянськими» та кинула за ґрати.
Олекса Тихий боровся за те, щоб донбаський регіон був українським не лише за формальною приналежністю, а й за фактом, зауважує головний редактор онлайн-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. Для цього дуже багато і вперто працював, додає історик. Олекса Тихий підготував «Словник мовних покручів» та низку статей та есе.
«Він був нормальною людиною в ненормальний час і не дуже нормальному оточенні. Ясна річ, що такі люди як Стус, Дзюба, Руденко чи Тихий — унікальні випадки. Вони не були такими, як їхні сусіди: шахтарі, металурги, хіміки чи вчителі. Олекса Тихий своїм патріотизмом викликав опір „совєтських“ людей, які його оточували, підозри спецслужб, зрештою — провокації і засудження. Якби не було такої дилеми, то не було б російських окупантів в тому регіоні», — зазначає Кіпіані.
Олекса Тихий виступав проти дискримінації за національною приналежністю, але «за» захист української мови та культури на Донбасі.
«У нас на Донеччині інтернаціоналізмом називають мішанину людей різних націй та народностей, які хором зневажають народ, на землі якого живуть, на шиї якого їдуть, хліб якого їдять та закалюють землю, культуру, традиції українського народу. І українці не мають ніяких можливостей боронитись», — писав Олекса Тихий у «Думках про різний донецький край».
Зокрема, ця стаття стала одним з приводів його останнього арешту.
«Я для того, щоб Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів і українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів», — писав Тихий.
У 1977 році Олексу Тихого засудили на 10 років позбавлення волі. Він загинув у тюремній лікарні, так і не відмовившись від власних переконань.
Джерело: ІА «Вчасно» — https://vchasnoua.com