Він мріяв бути військовим або капеланом, аби стояти на захисті рідної землі.
Відтепер тільки з неба.
ВАЛЕНТИН ЛУНКОВСЬКИЙ був найдорожчим синому батьків та найкращим братом для сестрички Марини.
“У дитинстві Валік був дуже спритним, любив грати в футбол. З четвертого класу займався футболом, багато тренувався, бігав. Купив собі гантелі і штангу. Як і більшість хлопців його віку був неслухняним, бив вікна, гарячий до бійки. Але зі школи зберігаю пачки подяк за участь у змаганнях, вирізки з вашої газети, де він з командою на фото. Зберігаю всі його вінетки і дитячі фото. Хіба ж я могла подумати, що все, що мені залишиться від сина – це фото і ці подяки та нагороди?”- говорить мама Лідія.
Після закінчення школи та вищого професійного училища №29 у 2012 році вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2016-му закінчив навчання і прийшов у 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду офіцером управління тактичного рівня.
З 2019-го його перевели у 95-му окрему десантно-штурмову бригаду заступником командира 2-го батальйону. Став інструктором із парашутних стрибків – на його рахунку їх 300.
Був шість ротацій на фронті.
Згодом пройшов відбір в “Альфу”в СБУ. Контракт мав закінчитися 28 лютого 2022 року, але 24 лютого почалася повномасштабна війна з росіянами і він залишився служити.
“Ніколи син не жалівся, завжди казав, що «все добре», ділився останнім. Коли й чоловік пішов на фронт, то Валік теж допомагав йому, завозив їжу. Також я зверталася за допомогою у наш волонтерський центр, збирали гуманітарку і передавали військовим. Він був за сто кілометрів від батька, але їздив, всьому батьковому підрозділу допомагав. Всі так дякували Ярославу за такого сина доброго. А він вдома з того клятого лютого й не був, дев’ять місяців не був! І от…приїхав. Назавжди!” – говорить згорьована матуся.
22 травня 2022 року майор Валентин Лунковський підірвався на невідомому вибуховому пристрої біля села Долина на Донеччині, виконуючи бойове завдання. Поховали захисника у рідному смт Володимирець на Рівненщині.
“Валік був готовий навіть віддати життя, ніколи не залишав побратимів. Дякую йому за захист, всі дев’ять місяців цієї страшної війни він був на передовій – без ротації, без комфорту, в небезпеці. Тим вибухом мені з батьком вирвало серце”, – плаче матуся.
Ми теж у безмірній подяці й пошані
назавжди 28-річному командирові й воїну.
Нехай його небо буде тепер прихильним до нього.
Вклоняємось за те, що захистив його над нами.
