Здавалося, ніщо вже не може зруйнувати сімейне життя Віктора та Рити – адже з того моменту, коли вони зіграли весілля, минуло цілих сімнадцять років. Це означає – випробування «життям» залишилося позаду, чоловік і дружина розуміють один одного з півслова, і мають намір і далі йти пліч-о-пліч.
З матеріального боку у них теж було все гаразд. Двокімнатна квартира з гарним ремонтом, нова машина, яку хоч і взяли в кредит, але швидко його виплатили. А ще – дача, яку Вітя і Рита дуже любили. Колись вони придбали занедбану ділянку землі, де не було нічого, крім іржавої будки та старого паркану. Спокусилися місцем – поряд ліс, кілька невеликих озер. За минулі роки вони виростили справжній «райський сад» — фруктові дерева, виноград, ягідник, а квіти тішили погляд із весни до пізньої осені.
Побудувало подружжя і гарний будинок. Вийшов такий затишний куточок, що вони із задоволенням проводили відпустку саме на дачі, а не на морях.
Але на безхмарне небо їхнього сімейного життя несподівано набігла хмара. Заробітки у подружжя були вищими за середні. Рита працювала головним бухгалтером у досить великій фірмі, а Віктор працював на приватному заводі. Там випускали фарби, виробництво, і згодом це практично у всіх співробітників позначалося на здоров’ї. Але Віктору довелося особливо важко. Довелося пройти дороге обстеження, і спеціалісти винесли вердикт – роботу треба міняти.
Рита була дуже задоволена тим, як складається ситуація. Щоправда, вона сподівалася, що чоловік швидко знайде роботу. Але справа була навесні, і Віктор, користуючись тим, що він тимчасово вільний, вирушив на улюблену дачу. Як відомо, на своїй ділянці роботи завжди непочатий край. Поставити альтанку, оновити дах біля сараю, скопати грядки — і багато чого іншого. До того ж Віктор помітив, що на свіжому повітрі почував себе набагато краще. Він почав мріяти про те, що тут проживе тут все літо, до осені. Дачний побут був економним – тут не був потрібний ні новий одяг, ні якісь предмети розкоші.
Їжа теж була найпростіша. Зварив собі Віктор картоплі, відкрив торішню банку із солоними огірками – от і ситий. Зате можна слухати, як співають солов’ї, вечорами довго сидіти на ганку, милуватися молодим місяцем, а вранці ходити до озера з вудкою. Восени, коли доведеться виїхати в місто, тоді він і вийде на роботу. А поки що дача йому буде замість санаторію.
Однак Віктор швидко помітив, що його плани дуже дратують Риту. Дружина приїжджала щосуботи, вона майже ніколи не привозила того, що він просив купити в місті.
– Зручно влаштувався, – кидала вона, – Ти тут відпочиваєш на всю котушку, а я фактично на двох роботах – весь тиждень у себе в бухгалтерії, а у вихідні сюди приїжджаю копати-саджати, і я ще маю тобі каву привозити?! А може одразу червоної ікри?
— Так я вже все скопав, — заперечував Віктор. — І грядки тобі зробив високі, як ти просила. І альтанка вже готова – можна вечорами там чай пити.
Найбільше Віктор мріяв про те, що на дачі колись з’явиться «дитячий куточок» — гойдалки там усілякі, пісочниця, надувний басейн. Але дітей у них із Ритою не було.
Протягом тижня, вечорами, Рита могла дозволити собі відпочити – сходити до перукарні, зробити педикюр, відвідати масажний салон чи поплавати у басейні. Вона дуже цінувала таке дозвілля, коли можна зайнятися собою. Дача ж була для неї чимось на кшталт занять фізкультурою. Ну і, свіже повітря, звичайно, яке так добре впливає на колір обличчя. Але перетворюватися на сільську тітку, яка тільки й живе огірками-помідорами, вона не збиралася.
— І довго ти тут сидітимеш безвилазно? – запитувала Рита чоловіка.
Коли вона побачила, що Віктор лише непевно знизує плечима, то образилася. Втратив роботу і тепер хоче весь вік сидіти на її шиї! Цього вона не допустить! Але Рита не чекала, що доля швидко підкине їй варіант працевлаштування чоловіка.
Неподалік був невеликий магазин, де дачники купували продукти. Там Рита й розмовляла з Вірою. Та була майже сусідкою – їхні ділянки розташовувалися неподалік один від одного. Проходячи повз дачу подружжя, Віра відзначала пильним оком і «високі грядки», і альтанку з витонченим різьбленням, і декоративний тин у квіткових грядках.
– Мій-то зовсім розлінувався, – поскаржилася Рита, стоячи в невеликій черзі за хлібом. – Зледащився остаточно, нічого робити не хоче!
– Як це? — здивувалася Віра. — А я дивлюся — він з ранку до вечора то з лопатою, то з молотком стукає, як дятел.
— Та кому це все потрібне, — махнула рукою Рита, — Це для нього на кшталт хобі, а от прогодувати сім’ю…
— Слухай, — вигукнула Віра, — У мене стільки роботи на дачі! Сама знаєш, живу одна, чоловічих рук нема. Я хотіла когось найняти, але тут не вгадаєш. Потрапиться якийсь невміха. Мені тебе сам Бог послав – я просто не знала, до кого звернутися! Та я тільки за копання колодязя твоєму Віктору хороші гроші заплачу. А ще мені паркан поставити треба, бруківку навколо будинку зробити – роботи на все літо. З оплатою не ображу!
Рита прийшла з магазину надзвичайно задоволена.
– Знайшла я тобі роботу, – оголосила вона чоловікові з порога, – Якщо ти сам не збираєшся шукати, то за тебе це зробила я.
— Це ж де? – здивувався Віктор.
— Я тебе Вірі в оренду здаю до осені. Їй помічник потрібен, чоловічі руки в господарстві.
Віктор остовпів:
— Стривай, як це «в оренду»? Я тобі що – річ? Чому Віра Іванівна не підійшла сама, не сказала? Я ж її щодня бачу.
— І радій, що не сказала, що через мене збиралася вирішити питання. Якби вона безпосередньо до тебе прийшла, ти б їй цей колодязь безкоштовно викопав, у порядку сусідської допомоги. А тепер я з нею всі суми вже обговорила і гроші вона мені віддасть за два рази. Аванс готова сьогодні, а розрахунок — у вересні. Вона знає, що ти людина порядна.
— А я ось не знав, що ти в нас така… що чоловіка в оренду здаєш, — сказав Віктор.
— Що?! – вигукнула Рита. – Та як ти смієш?
Але чоловік її не слухав. Він швидко зібрав свої нехитрі пожитки, сів у машину, кинувши Риті наостанок:
— На маршрутці якось цього разу до міста дістанешся.
З усього сімейного майна він вирішив залишити собі тільки автомобіль. Зрештою, навіть кредит на «вольво» свого часу був оформлений на дружину. Несподівано для себе Віктор зрозумів, що багато років прожив із жінкою, для якої матеріальний достаток був понад усе.
Але, звісно, і в нього самого тепер виникла проблема – де жити, за які гроші? І тоді, несподівано для себе, він вибрав шлях, підказаний Ритою. Дав оголошення на сайті, пропонуючи «Чоловічі руки напрокат». Найчастіше подібні послуги рекламували під іншою назвою – «Чоловік на годину». Але Віктор не хотів жодної двозначності.
Пропозиція виявилася затребуваною. Щодня Віктор отримував замовлення. Щоправда, усі вони були невеликі. Комусь потрібно було почепити люстру чи полиці, комусь пересунути меблі. На необхідні потреби грошей Віктору, проте, тепер вистачало.
А потім зателефонувала жінка, яка назвалася Ніною.
— Ви знаєте, у мене роботи дуже багато, — вибачаючись, сказала вона. — Я недавно купила квартиру. Вторинне житло, досить занедбане. Потрібно привести мою трикімнатну квартиру в нормальний вигляд. До великих фірм я звертатися не хочу – у них там все орієнтовано на багатих клієнтів. Почнуть мені нав’язувати свій дизайн. А мені потрібно, щоб було просто чисто і затишно, щоб додому хотілося повертатися. Виручите? Та й побутову техніку потім потрібно підключити.
Як з’ясувалося, жила Ніна на іншому кінці міста. А роботи справді було безліч. І тоді Віктор, який знайшов тимчасовий притулок у друга, запропонував своїй наймальніці:
— Давайте я поки що поживу у вашій квартирі, так би мовити, за місцем роботи? Тоді я зможу починати ремонт з ранку і працювати до вечора. Жаль півдня витрачати на дорогу туди і назад.
— Звичайно, звичайно, — поквапилась Ніна, — Я навіть можу дати вам деякі меблі.
Другого дня вона привезла розкладачку, стіл, крісло, телевізор. І ще гарячий обід.
— Ви дуже недорого берете за свої послуги, — ніби виправдовувалася Ніна, — я думала, що ремонт обійдеться мені набагато дорожче. Давайте, я хоча б дбатиму про продукти, щоб вам не доводилося бігати по магазинах і готувати.
Для Віктора це було дуже зручно. Так у них і повелося. Ніна приїжджала щовечора з великою сумкою. Вона не обмежувалася тим, що забігала до якогось супермаркету. Їжа була домашня, ще тепла. Борщ та голубці, пиріжки та млинці з начинкою – Ніна вміла та любила готувати. Віктор давно не відчував такої турботи. Рита проводила біля плити мало часу – переважно розігрівала напівфабрикати.
Зі свого боку, Віктор намагався дізнатися звички Ніни, щоб зробити роботу якомога якісніше. Так, наприклад, з’ясувалося, що перед сном жінка любить читати. Отже, в тому куточку, де ліжко – треба було почепити бра. Також Ніна захоплювалася рослинами – і кімнатні розводила, і розсаду любила вирощувати. І Віктор запропонував влаштувати на лоджії міні-теплицю.
Поступово, це стало звичкою. Вони разом вечеряли, а потім ще довго сиділи, пили чай. Обговорювали найближчі плани щодо ремонту. Ніна розповідала про роботу – вона була флористом, дуже захопленим своєю справою.
— Уявляєте, — розповідала вона, — На Заході нерідко, якщо будують будинок, починають «озеленяти дах», перетворюють його на міні-парк. А як же — зайняли ділянку землі під нову будівлю, отже – ці метри треба компенсувати природі, подбати про екологію. Якби я не була цілий день серед рослин – мені було дуже важко витримати міське життя. На природі душею відпочиваєш.
Віктор намагався не зволікати з ремонтом, але в душі шкодував, що час біжить так швидко – і скоро вони з Ніною розлучаться. Однак жінці так сподобався результат його праці, що вона не сміливо запропонувала:
— Я навіть хвилююся вас просити – адже в мене і дача є. З деревами-квітами там все гаразд, а ось будиночок і паркан прямо розвалюються. Якби ви погодилися … Але це, напевно, нахабство, з мого боку – все-таки годину їзди від міста, вам доведеться перебратися туди на все літо.
— Ну, якщо ви мені возитимете такі ж смачні борщі, то я не проти, — Віктор перетворив свою згоду на жарт. У душі він не міг приховати радості.
Будиночок виявився не таким уже старим, і за мірками Віктора, він розмістився там із комфортом. Роботи, звичайно, вистачало. Ніна тепер не могла приїжджати щодня, але вона вибиралася на дачу у вихідні. І готувала на тиждень уперед, наповнювала холодильник каструльками.
Дивно, але обидва ще більше зблизилися, і тепер у будні нудьгували один за одним. Віктор не приховував від Ніни своє життя. І в середині літа спитав у неї – коли він розлучиться з Ритою, чи погодиться Ніна вийти за нього заміж?
Тим часом для Рити все це стало абсолютною несподіванкою. Спочатку вона дивувалася, що чоловік «як у воду канув». Вона не сумнівалася, що через якийсь час він повернеться – стільки ж років разом прожили. Але минуло кілька місяців, а Віктор не тільки не прийшов, а й взагалі не давав про себе знати. А потім зненацька зателефонував і повідомив, що подає на розлучення. Жінка спробувала перешкодити цьому, але серйозних підстав у неї не було. Спільних дітей за ці роки у них так і не з’явилося, майно Віктор майже повністю залишав колишній дружині. Інша річ, що до Рити, нарешті дійшло: вона тепер залишається одна. А коли тобі за сорок — не так просто починати все спочатку.
— Може, все-таки передумаєте? – Запитала у Віктора співробітниця ЗАГСу.
Він тільки головою похитав:
— Як тільки я отримаю свідоцтво про розлучення, я прийду до вас, щоб розписатися з коханою жінкою.
Молодій співробітниці залишалося лише руками розвести.
Через рік у Віктора та Ніни народився син. Подружжя дуже любить свою дачу і вкладає в її облаштування всю душу, намагається проводити тут разом з дитиною якомога більше часу.
Основним доходом сім’ї став тепер заробіток Віктора. Він очолює фірму “Чоловічі руки напрокат”. У нього працюють кілька чудових співробітників, які виїжджають на виклики – майстри такого рівня справді цінуються на вагу золота.