Цікаві факти подвійного життя Олега Гладковського (Свинарчука) — одного з головних гравців президентської команди
Дуже зручно займати державну посаду під одним прізвищем, і вести свій бізнес під іншим, особливо ще при цьому маючи в кишені дипломатичний паспорт тропічної офшорної держави. Якщо раптом тебе в чомусь викриють і вирішать притягнути до відповідальності, то можна буде скористатися ситуацією, плутаниною, і першим же рейсом полетіти в будь-яку безпечну країну світу, повідомляє comment.net.ua
Бухгалтерський геній
Свинарчук Олег Володимирович народився 5 лютого 1970 року в місті Чуднів Житомирської області. Його офіційна біографія занадто коротка для крупного бізнесмена і державного політика високого рангу. Не виключено, що в 2014 році, змінюючи своє прізвище, Свинарчук-Гладковський «підтер» і більшість подробиць свого минулого, додавши до них щось з віртуального життя зразкового українського підприємця. І це робилося так спішно і невміло, що в підсумку стара і нова біографії переплелися в одне суперечливе непорозуміння. Разом з тими фактами, що вдалося розкопати журналістам, це викликає безліч здивованих питань!
У 1988 році Олег Свинарчук ідею в Радянську Армію з весняним призовом, а в 1989-му повертається додому – так і дослуживши повністю тодішні «730 днів у чоботях». Про причини свого дострокового «дембеля» він нічого не розповідав. В кінці 1989 року Свинарчук виявляється в Лазоревском районі Краснодарського краю, де влаштовується на роботу у кооператив «Резерв» — як записано в його біографії, на посаду економіста 1-ї категорії». Автори нової версії біографії Свинарчука, напевно, не знали, що економіст 1-ї категорії — це не посада, а професійна кваліфікація, що присуджується особам, які мають вищу економічну освіту і 7 років трудового стажу за фахом. Тому вісімнадцятирічний Олег Свинарчук тоді ніяк не міг мати диплома економіста, і вже поготів багаторічного стажу.
У 1990 році Свинарчук перебирається до Києва, де стає «транспортним робочим» (тобто вантажником) в кооперативі «Аргус». А вже у 1992-му влаштовується на роботу в агрофірму «Опаки», знову-таки економістом! Секрет цього геніального бухгалтера-самоучки полягав у тому, що повністю його посада називалася «заступник директора по економіці», про що не говорить його нинішня офіційна біографія. Людина на цій посаді не стомлює себе складанням бухгалтерських звітів, вона «тримає касу» і підписує платіжки.
У 1993 році, як свідчить «житіє» Свинарчука, він закінчив Київський автодорожній інститут і отримав диплом інженера «організації перевезень і управління на автотранспорті». Ось тільки для цього Свинарчуку було б поступити в інститут ще в 1989-му, а відповідно до його нової біографії, до 1990-го його навіть не було в Києві. Виникає цілком запитання: як же це він примудрився?
Клан Порошенко
Ще в 1989 році випускник факультету міжнародних відносин КДУ Петро Порошенко залишившись на своїй кафедрі аспірантом, організував спільне підприємство «Республіка», яке зайнялося постачанням в СРСР какао-бобів та прянощів, і вивезення за кордон металу. У 1991 році він перетворив свій бізнес в АТ «Біржовий дім » Україна»: Петро Порошенко став його генеральним директором, а через рік взяв у заступники свого батька Олексія Івановича Порошенка. У 1993-му батько і син Порошенка очолили свою нову компанію: Український промислово-інвестиційний концерн » (ЗАТ «Укрпромінвест»). А в 1995 році до складу порошенківського «Укрпромінвест» вже входило АТ «Автотранссервіс» — директором якого був Олег Свинарчук.
Подробиці їхнього знайомства залишилися на сторінках колишньої, «потертої» біографії Свинарчука. Відомо, що Порошенка і Свинарчука ще в 1993 році звів їх спільний знайомий Ігор Кононенко, який сьогодні є «сірим кардиналом президента». А ось зв’язок між Кононенком і Свинарчуком не зовсім зрозумілий: так, стверджувалося, що вони нібито одногрупники. Однак Кононенко закінчив Київський автодорожній інститут в 1989 році, коли Свинарчук повинен був би (по ідеї) тільки ще відносити до нього вступну заяву.
Тим не менше, Олег Свинарчук не просто приєднався до клану Порошенка, але і став співвласником ЗАТ «Укрпромінвест» — володіючи своєю частиною у вигляді АТ «Автотранссервіс», який потім трансформувався в інші компанії. А також він привів з собою в команду свого нібито однокласника Олега Зіміна. Про ступінь довіри батька і сина Порошенка до Олега Свинарчука говорить той факт, що в 1995 році він сідає в крісло віце-президента ЗАТ «Укрпромінвест», а займавший раніше цю посаду Олексій Іванович Порошенко очолив компанію.
Раптом виявилося, що Олег Свинарчук не тільки економічний, але й інженерний «геній»: це йому належала ідея купувати у Росії Камази без двигунів (в 1993 році руховий цех КамАЗа згорів) і ставити на них МАЗівскі мотори. Так само його ідеєю була закупівля шасі і двигунів в компанії «Izuzu» з подальшою установкою на них українських кузовів-салонів – так з’явилися автобуси «Богдан».
Власне, ці ідеї і визначили основну політику автомобільного напрямку діяльності «Укрпромінвесту»: імпортувати складні у виробництві комплектуючі (ходову частину, електроніку) та додавати до них власні деталі кузова, які шиампували на обладнанні приватизованих українських автозаводів. На жаль, при цьому ставка робилася на виробництво техніки «бюджетного класу», з мінімальною собівартістю, яка аж ніяк не користувалася популярністю в українців. Але головним пріоритетом бізнес-імперії Порошенка завжди було не якість продукції, а одержуваний прибуток.
Почесний консул