Близько місяця вважався зниклим безвісти: підтвердилася загибель командира штурмового відділення спецпризначення «Карпатська Січ» Святослава Кондрата
Від жалю та болю стискається серце… Невгамовний біль сковує тіло і душу…
Ми не хотіли вірити до останнього та сподівалися, що це неправда. Тривалий час наш відважний захисник Святослав Кондрат вважався зниклим безвісти. Але сьогодні, 17 липня, ми отримали від військових офіційне сповіщення про загибель Святослава під час виконання військового обов’язку, в бою за Україну, її свободу і незалежність. Його серце перестало битися 20 червня 2023 року. З того часу тривала ідентифікація тіла загиблого.
25-річний Святослав за своє коротке молоде життя мав за плечима чималий досвід та безліч яскравих сторінок. Хлопець – ветеран АТО, командир відділення мінометної батареї підрозділу «Карпатська Січ», командир штурмового відділення спецпризначення «Карпатська Січ», співзасновник Івано-Франківського осередку націоналістичної організації «Карпатська Січ», один з лідерів фанатського сектору ФК «Прикарпаття», учасник та волонтер туристичного клубу «Едельвейс», справжній патріот, щирий, правдивий українець.
Святослав Кондрат народився 21 серпня 1997 року в Болехові. Ще в шкільні роки зацікавився націоналістичним рухом. Навчаючись в Івано-Франківську, у 17 років він став одним із засновників патріотичної організації «Карпатська Січ», яка займається націоналістичним, культурно-просвітницьким та військовим вихованням молоді. Наприкінці 2016 брав участь в АТО на Донеччині. Повномасштабне вторгнення застало Святослава у Польщі. Звідти він поспіхом повернувся ще з кількома друзями, щоб захищати Україну, і добровольцем вступив до лав 206 батальйону територіальної оборони ЗСУ.
Від початку великої війни у складі підрозділу «Карпатська Січ» боронив Київ, на чолі відділення мінометної батареї брав участь у боях за Миколаївщину, Херсонщину, Харківщину та Донеччину. Відтак був призначений командиром штурмового відділення спецпризначення «Карпатська Січ», яке воювало на передовій Південного фронту.
Святослав відбувся як справжній бойовий командир. Він сміливо йшов попереду на найгарячіші позиції і вів за собою бійців.
Про себе на своїй сторінці у мережі Фейсбук хлопець пише: «Бо хто борець – той здобуває світ!». Так, таким він був – воїном та борцем за покликанням, сильною та вольовою людиною! Завжди стояв на стороні правди і справедливості.
Святослав загинув 20 червня 2023 року в районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час контрнаступаючих боїв у тилу ворога. Він перебував на бойовій позиції разом зі своїми бійцями, до останнього здійснював керівництво, контролював ситуацію та намагався вберегти хлопців. І таки вберіг, до кінця виконавши свій обов’язок! Віддав своє життя, рятуючи цілий підрозділ!
А мав жити! Бо ще так багато хотів зробити, не для себе, а для кожного з нас! Мріяв одружитися, народити і виховати сина у націоналістичному дусі, відвести його на футбольний матч у сектор до «Прикарпатських ультрас».
У коротких проміжках між важкими боями в окопах воїн писав вірші. Ось рядки поезії «Не бійся», яка опублікована на сторінці хлопця 23 лютого 2023 року під час його перебування на окраїнах Бахмута:
Не бійся померти від вражої кулі,
Не бійся піймати ворожий снаряд.
Не страшно загинути в чистому полі,
Коли на могилі напишуть – Солдат!
А бійся померти у злиднях й невдачах,
Бійся померти в ярмі м0сkалів.
Бійся того, що не зможеш підняти
Сино-жовтого стяга предків своїх.
Не бійся поглянути смерті у очі,
Не бійся зажати міцно курок.
Не страшно боротись за рідную хату
Життя дало нам хороший урок.
Страшно лиш бачити сльози жінок,
Бачити плач матерів й розірвані душі.
Страшно, коли уявляєш свій дім
В палаючім пеклі, де все у розрусі.
Не бійся ставати у лави Борців!
Не бійся приймати на себе удари!
Не страшно в6ивати kаtів-в0рогів,
Коли знаєш за що воювати, Солдате.
Всі втрати болючі. Проте огортає невимовний відчай, коли ми втрачаємо золоте покоління молоді. Тих, хто мав би взяти керівництво та розвиток країни у свої руки, сильних духом, свідомих. Щоб зрозуміти кого ми втратили, варто прочитати десятки дописів у соціальних мережах від його однокласників, вчителів, друзів, побратимів, тих, хто його знав, поважав, любив…
Ми повинні завжди пам’ятати, якою дорогою ціною нам дістається кожна хвилина мирного життя та незалежність України.
Царство Небесне Воїну! Схиляємо голови у скорботі та розділяємо біль непоправної втрати, висловлюючи щирі співчуття батькам, рідним, побратимам!
Слава та вічна пам’ять українським захисникам, котрі поклали життя за звільнення рідної землі!
Герої не вмирають!