Мила та весела Марина завжди мріяла про гарне життя щасливої жінки. Що для цього потрібно? Хороший чоловік, щоб за ним, як за кам’яною стіною. Двійко діточок, які бігатимуть домом та весело сміятимуться. А вона в центрі цього всього стоятиме біля плити та готуватиме смачну вечерю.
Марина залюбки б проміняла роботу на такі вечори, але на горизонті досі не з’явився «той самий». До речі, працювала вона дизайнером інтер’єрів, заробляла дуже добре й на життя не скаржилася.
Якогось дня до неї звернувся новий клієнт. Марина назначила час зустрічі й уже розмірковувала над новий проєктом. Коли до кабінету увійшов Максим, одного погляду було достатньо аби зрозуміти, що її принц нарешті знайшовся. Високий, чорнявий, статний. Шовковий голос, від якого мурахи по шкірі, широка посмішка. Від цього чоловіка буквально віяло впевненістю та харизмою, тож втрачати своє, дівчина не збиралася.
До кінця замовлення вони вже були парою, тож більшість кімнат у новому будинку Максима, Марина проєктувала на власний смак. З переїздом також довго не затягували, тож по закінченню ремонтних робіт Марина отримала того самого, будинок мрії та впевненість у майбутньому.
Коли знайомилася з батьками Максима не хвилювалася, адже такого прекрасного чоловіка могли виростити та виховати лише хороші батьки. Дівчина не помилилася. Свекруха зі свекром справляли враження веселих та приємних людей. З Іриною Василівною вони подружилися й здавалося, все прекрасно. Однак, справжню натуру цієї жінки Марина зрозуміла згодом.
Варто почати з того, що Ірина Василівна жодного дня у своєму житті не працювала. Вона вдало вийшла заміж за відомого архітектора, народила йому сина й вміло маніпулювала чоловіком. Будь-яка забаганка виконувалася одразу. Чи то каблучка, чи то похід до косметолога або незапланована відпустка. Для своєї коханої батько Максима нічого не шкодував.
Перші проблеми почалися, коли Марина з Максимом закінчили ремонт у домі й запросили батьків та друзів на новосілля. Свекруха гордовито походжала домом, коментуючи, що, на її погляд, варто переробити. Через кілька тижнів Марина гостювала у свекрухи й одразу помітила новий тюль, точнісінько такий самий, як у неї. Люстра – копія їхньої. Вітальня майже ідентична їхній.
Невістка зробила комплімент та відмітила прекрасний смак господині, та пишалася. Далі гірше. Марина записалася на курси водіння, бо від нового будинку до роботи далеко. Максим на день народження подарував їй машину, тож було все, окрім водійського посвідчення. Ірина Василівна, коли почула, аж позеленіла від заздрощів. Їй таких подарунків чоловік не робив. Вона й собі захотіла на курси, хоча ні чоловік, ні син не зрозуміли такого пориву. Куди їй їздити, якщо вона постійно вдома?
Словом, цю забаганку проігнорували, а Ірина Василівна вирішила помститися. За сімейною вечерею, вона повідомила, що ненароком побачила як Марина катала у тій самій подарованій машині якогось чоловіка.
-Це звісно не моя справа і я б навіть не згадала про цю ситуацію, якби вони безсоромно не цілувалися – видавила обурення свекруха.
Марина аж подавилася від такого звинувачення. Добре, що Максим зметикував:
-А коли, мамо, це сталося? – запитав він.
-Вчора, о другій годині дня. Наскільки я розумію, Марина у цей час повинна була бути на роботі?
-Так і є, але саме вчора, о другій годині дня, ми сиділи у поліклініці й чекали на лікаря – пояснив ситуацію Максим. – Власне ми того сьогодні й прийшли, повідомити про її вагітність, але в тебе, мамо, набагато цікавіша новина.
Марина затримуватися там більше не хотіла тому одразу підвелася за столу й пішла до машини. Максим потиснув батькові руки й послідував за дружиною, навіть не глянувши на матір. Спілкування зійшло нанівець. Ірина Василівна через власні дурощі втратила довіру єдиного сина, а Марина не хотіла знатися з такою свекрухою.