Дмитро наважився на розлучення після 20 років шлюбу. Раніше чоловікові здавалося, що він дружину вивчив від і до, але нещодавно доля сама влаштувала подружній парі перевірку. І Валентина, на жаль, її не пройшла.
Чи шкодував Діма про свій вчинок? Напевно ні. Йому чомусь полегшало, ніби відповідальності поменшало.
Валентина ж вважала, що чоловік з нею вчинив як мінімум підло – вона не заслужила такого ставлення до себе.
***
Ірина Федорівна навіть після виходу на пенсію продовжила працювати. На підприємстві, якому віддала жінка останні 40 років свого життя, пішли їй назустріч і влаштували Ірину Федорівну на посаду гардеробниці.
Усіх все влаштовувало. Своєму синові Дмитру Ірина Федорівна часто казала:
– Не можна, синку, без роботи. Не можна. Людина, від постійно неробства, швидко занепадає.
А я хочу якнайдовше працювати. Мені важливо спілкуватися з людьми, розумієш?
Я не можу 24 години на добу сидіти вдома. Ну, не звикла я!
– Мамо, – сварився Дмитро. – Тобі скоро 70, ти давно вже заслужила відпочинок. Ну, навіщо тобі працювати, скажи мені? Я вже дуже давно пропоную тобі допомогу!
Я вам із татом готовий щомісяця гроші давати. Чому ти відмовляєшся?
– Тому що, синку, не хочу обмежувати рідних онуків. Нам із татом і так всього вистачає.
Ти не хвилюйся, краще Марійці та Сергію щось купи.
У цій фразі була вся Ірина Федорівна, вона ніколи не жила для себе, постійно для когось. Спочатку – для чоловіка, потім – для сина. А тепер ось для онуків.
Завдяки батькам Дмитро набув чудового старту, йому дали хорошу освіту, практично одразу після весілля купили окреме житло.
Ірина Федорівна ніколи не відмовляла невістці у допомозі, хоч і відчувала, що та її недолюблює. Щоправда, щиро не розуміла, за що.
Коли занедужав батько Дмитра, Микола Олексійович, чоловік відразу запереживав:
– Тату, давай поїдемо на огляд? У мене є добрий знайомий, він працює у приватній клініці. Там професор приймає дуже грамотний фахівець. Я домовлюся, тебе запишуть на прийом.
– Та облиш ти, Дмитро, – відмахувався Микола Олексійович, – ну подумаєш, перший раз за все життя зле стало! Все ж вже нормально!
– Тату, у твоєму віці це тривожний сигнал! Я тебе прошу, будь ласка, давай обстежимося?
– Добре, але тільки пізніше, – пообіцяв Микола Олексійович, – за місяць-другий. Ніколи мені, зараз, Дмитре, їздити по оглядах – сезон грибів почався!
Микола Олексійович, затятий грибник, не стало його під час чергового походу за опеньками – знайшли його у лісі односельці.
Ірина Федорівна якось одразу здала, жвава та активна раніше пенсіонерка тепер відмовилася вставати з ліжка, їсти і нікого не хотіла бачити.
Дмитро перший час на переїзді не наполягав, він маму відвідував часто і зайвий раз не турбував, але потім помітив, що у матері починалися проблеми не тільки з пам’яттю – вона іноді розмовляла з чоловіком, якого не стало, як з живим.
У її монолозі навіть були паузи – ніби вона слухала відповіді чоловіка і відповідала йому. Як раніше.
– Валя, мені здається, маму треба забирати. Мене її душевний насамперед стан останнім часом дуже непокоїть. Та й час, мабуть, виявити свій синівський обов’язок.
– А навіщо, Дмитро? – одразу поцікавилася Валентина. – Чого Ірині Федорівні не живеться у себе вдома? Навіщо треба везти її до міста?
– Валя, я ж щойно тобі пояснив – мама останнім часом себе не дуже добре почуває, їй потрібна моя допомога. Їй 73 від колишньої активності не залишилося і сліду. Мама тепер як дитина поводиться.
– Ну, продовжуй, – поквапила дружина Валентина, – ти значить матір свою сюди привезеш і догляд за нею скинеш на мої плечі. Так?
– Ну чому… Ти за мамою доглядатимеш за моєї відсутності, поки я на роботі.
Валя, вона ж не лежача, вона сама ходить. Ні купати, ні переодягати маму не потрібно, просто доглядай. Розмовляй із нею. Нічого мега складного.
– А якщо мені не хочеться? Що тоді робити? Діма, я вважаю, що перекладати догляд за свекрухою на дружину як мінімум некрасиво!
Ми з нею – не родичі, я їй начебто нічим не зобов’язана. Я не хочу, щоб моє життя крутилося навколо твоєї матері.
Слова дружини Дмитра образили, йому було незрозумілою причина такого ставлення дружини до його матері. Мовчати чоловік не став, тож запитав:
– Валя, а чим тобі моя мама не догодила? Начебто вона ніколи з тобою не сварилася, жили ви цілком мирно. Чи я чогось не знаю?
– Не сварилися, – підтвердила Валентина, – але й добре не жили. Я, можна сказати, твою маму ледве переносила усі ці 20 років.
– Так? – Здивувався Дмитро, – а я чому нічого про це не знаю?
– Тому що я, Дмитре, розумна жінка. Не хотіла себе від тебе відвертати, все ж таки Ірина Федорівна – твоя мама.
Але я вважаю, що маю право ставитися до неї так, як хочу.
Знаєш, Дмитро, мене завжди дратувала здатність твоєї мами так непомітно бути в нашому житті.
Ось начебто вона й живе у передмісті, але постійно поряд! У гості приїжджала раз на тиждень, з ночівлею залишалася, приставала до мене вічно з цими голубцями. Говорила, що капуста сира!
Загалом, маю до неї свої претензії.
– Ну, голубці в тебе справді не виходять, – тільки й знайшов, що відповісти, Дмитре, – не тільки моя мама з цього приводу робила зауваження.
Валя, давай, будь ласка, домовимось одразу – я, звичайно, не можу тебе переконати, тому попрошу просто виявити трохи милосердя.
Моя мама – літня людина, яка нещодавно пережила велике горе. Я хочу перебувати з нею поряд!
Після відходу батька я зрозумів, що ніхто з нас не вічний, зрозумів, що невідомо, скільки нам Господь відміряв.
Я хочу більше часу проводити з мамою. Я багато не встиг батькові сказати, і дуже про це шкодую.
Валентина позиції чоловіка не прийняла. Дмитру вона, насупившись, сказала:
– Я свою думку щодо цього висловила! Якщо ти хочеш свою матір привезти сюди, до нашої квартири, то я до неї не підійду!
За своєю б мамою я, звичайно, доглядала б, а за свекрухою не буду!
***
Дмитро маму все ж таки перевіз. Він сподівався, що Валя хоча б з поваги до того, що мати зробила для них, виконає його прохання, але дива не сталося.
Валентина, як і обіцяла, взагалі до кімнати до свекрухи не заходила. Вона вдавала, ніби Ірини Федорівни у квартирі взагалі немає.
Сварка між подружжям повільно, але вірно назрівала, Дмитра дуже ображало відношення дружини до матері.
Він неодноразово Валентині висловлював свої претензії:
– Невже тобі складно виконати невелике прохання мами? У мене, Валя, таке відчуття, що ти навмисне так поводишся!
– Робити мені більше нічого! Просто я намагаюся дотримуватись позиції, яку тобі нещодавно озвучила! Твоя мама – ти за нею і доглядай!
Вона погано ходить, скоро, мабуть, зовсім зляже. Воно мені потрібне?
– Валя, май совість! Якби я мав можливість, я б із задоволенням осів вдома і не ходив би на роботу! Доглядальницю я готовий найняти, коли настане час.
Ти 8 років вже як домогосподарка, маєш багато вільного часу. Прибирання ти проводиш один раз на три-чотири дні, харчуємося ми переважно напівфабрикатами, тим, що можна нашвидкуруч приготувати. Чим ти весь день зайнята?
– Не починай сварки, Дмитро. Я тобі все сказала. Намагатися звернутися до моєї совісті – марно, я ніяких докорів на цей рахунок не відчуваю. Не псуй між нами стосунки!
***
Дмитро, якось йдучи на роботу, попросив дружину:
– Валя, будь ласка, віднеси мамі обід у кімнату. Просто постав на тумбочку, вона сама поїсть.
Вона вчора ввечері почувала себе не дуже добре, я до неї зараз заходив, каже, що голова важка.
Якщо раптом мамі стане гірше, ти мені обов’язково подзвони. Валя, будь ласка, заглядай до неї періодично. Я дуже непокоюся!
Валентина чоловіку нічого не відповіла, але Діма вирішив, що його дружина почула. Повернувшись увечері з роботи, насамперед чоловік подався до кімнати матері.
Матір лежала на ліжку і дрімала:
– Мамо, ну як ти почуваєшся? – Запитав Діма.
– Сину, ти вже повернувся? – Розплющуючи очі, зраділа Ірина Федорівна, – та нічого, все добре. Як на роботі?
– Та нормально, мамо. Якась ти бліда. Ти сьогодні взагалі їла?
Ірина Федорівна зам’ялася – Валя до неї в кімнату не заходила взагалі, їжу не приносила і до столу не запрошувала.
У квартирі сина, купленої, між іншим, за її з чоловіком гроші, Ірина Федорівна почувала себе не у своїй тарілці, тож не господарювала.
– Мамо, ти чого мовчиш? – Насторожився Діма, – не обідала, чи що? Валя до тебе не заходила?
– Діма, не треба, синку. Та я не голодна! Будь ласка, тільки не сварися! – взяла за руку Ірина Федорівна сина, що різко схопився з місця.
Дмитро кинувся до спальні, Валентина лежала на ліжку і читала книгу:
– Я ж тебе попросив, Валю! Я тебе по-доброму попросив матір нагодувати!
Скажи мені, тобі було складно зробити кілька кроків і віднести з кухні до її спальні хоча б чашку гарячого чаю?
– Я тобі відразу сказала, що не буду твою матір доглядати, – не дивлячись на чоловіка, Валентина перевернула сторінку, – невже ти досі не зрозумів?
Дмитро прикрив щільніше двері і вигукнув:
– У тебе що, взагалі совісті нема? Ти нічого хорошого, що для нас зробила мати, не пам’ятаєш?
Скільки ночей вона провела з нашими дітьми, поки ти, така стомлена від декрету, бігала по подружках? Скільки разів вона нам допомагала грошима?
Квартира, в якій ти стільки років живеш, була куплена за її рахунок!
Машина, на якій я тебе і тещу скрізь возив перші чотири роки після шлюбу, теж куплено за допомогою моїх батьків!
Твоя мати допомогла хоч гривнею?
– Це була їхня ініціатива! Допомагали добровільно. Я твоїм батькам нічим зобов’язаною себе не вважаю. Я в них ні квартири, ні машини не просила. І не сварись! Не смій підвищувати на мене голос!
Дмитро кілька хвилин мовчки простояв поряд з дружиною, що лежала на ліжку, а потім раптом кинувся до шафи, дістав валізи і почав туди скидати всі речі Валентини.
– Можеш йти, – вигукував Дмитро, – я подаю на розлучення!
– Ти що, надумав? – тут же схопилася Валентина, – Нікуди я не піду!
– Ще й як підеш, – вигукнув Дмитро, – тепер, дорога Валю, ти житимеш у квартирі, на яку сама заробиш! Не годиться тобі маятися в будинку, який тобі, зокрема, купила нелюбима свекруха!
Дмитро дружину виставив і подав на розлучення. Валентина причин такого вчинку не зрозуміла, вона всім розповідала свою версію того, що відбувається.
Деякі друзі стали на її бік, але більшість підтримали Дмитра, коли дізналися, що сталося насправді.
Доглядати бабусю взялася старша дочка Дмитра та Валентини, студентка Марія.
Вона перевелася до інституту у своєму місті і повернулася додому.
Сергій, син подружжя, теж став на бік батька. Обіцяв після повернення з служби теж наглядати за бабусею.