Коли я почула, що свати збираються знову їхати до дітей в гості, то мене перетрусило. Ну тільки ж були перед новим роком?
– Так, діду! Готуйся, скоро до столиці їдемо. А що, їм можна, а нам ні. Так не буде.
Син Галини Степанівни одразу ж після весілля переїхав з дружиною до столиці. Невістка з багатої сім’ї. Після весілля свати їм квартиру купили в гарному районі. Мало того, навіть собі прикупили однокімнатну. Ну а що, гроші є, то чого б і ні. Вони коли приїжджали в гості, то там і зупинялися, щоб дітям не заважати.
Ми собі такого дозволити не можемо.
З Петром все життя живемо в селі. Господарка, город. Ось через всі ці турботи все ніяк до дітей не виберемось.
В невістки був день народження. Правда, не кругла дата – 24, але якщо свати їдуть, то і ми поїдемо, – сказала до чоловіка. – За худобою сестра моя пригляне. Не все ж на халяву молоко та сметану брати. Нехай відробляє, а то засіла в тому місті, світа Божого не бачить.
В подарунок я купила гарну постіль. Добре якраз по селу возили вчасно. Добротна така, не марля, що розлізеться після першого ж прання.
Набрали в сумку всього домашнього, та й гайнули до столиці.
Коли син нас привіз додому, свати вже там господарювали. Нас були раді бачити, принаймні, так мені здалося.
Я давай виймати з сумки всі гостинці. Там і кров’янка, і ковбаски з шинкою, тільки-тільки старий скоптив, і птиця, ще й розморозитись не встигла, вже на перший час буде, це ж своє, без хімії.
Сваха скривилася, як здобний бублик.
– Ой, пани нема ради, – подумала я, але в голос не сказала.
Невістка також одразу ж давай все з пакетів виймати. Курку під кран – мити. Пакети в смітник, бо смердять…
Потім давай скручувати й ту сумку, в якій я все привезла.
– А її то чого викидати? Вона ще добротна. Та й грошей коштує, – я не розумію такого ставлення. – Ще може коли до вас поїдемо і буде готова, не треба буде купляти.
З продуктами розібралися. Я давай подарунок невістці дарувати, а вона з таким виразом його прийняла, а ще одразу ж все перенюхала, і з пакета прямо в пральку кинула.
– Для чого та публика? – поняття не маю.
Мій Петро мовчав. Не любить він того панства, і взагалі, в міській квартирі почувається не дуже, як лишній.
Стіл вже був накритий. Ми сіли, тости, частування. Діти увімкнули нам по телевізору, як вони на Мальдівах відпочивали. Час минув швиденько. Вже й би прилягти кудись, бо ноги гудуть.
– Мамо, ми вас завеземо на другу квартиру, а завтра зранку знову до нас приїдете, щоб не тулилися всі на купу.
Мене це засмутило. Квартира ж то сватів, то чому ми повинні туди їхати, а не вони. Правда я нічого не сказала. Зібралися та й поїхали.
В столиці ми пробули ще два дні. Син повозив нас по екскурсіях. Погода тоді була чудова. Сваха в своєму репертуарі, до ресторану нас завела, все оплатила. Що мені, що Петру цього не треба, але що скажемо, так, значить так.
Ось так і з’їздили ми до сина. Думала ввечері посиджу з ним наодинці, поговорю по душам, бо рідко бачимось. Не вийшло…
Як ви вважаєте, гарна це була ідея невістки, нас поселити на іншій квартирі? Бо все мені то спокою не дає.