– Свахо, ну що ви таке кажете? Як це – гроші навпіл? Хіба ми з чоловіком з своїми
зарплатами можемо рівнятися до вас, заробітчанки? – каже мені сваха, а я сиджу,
дивлюся на неї, як вона за моїм столом уминає все підряд, і просто не знаю, що їй на
це відповісти.
В неділю я покликала батьків мого майбутнього зятя до себе, бо весілля на носі, а ми
так до кінця все і не обговорили. Тому я спеціально для цього приїхала з Греції, де я
працюю останніх 14 років.
З сватами ми бачилися на Різдво, тоді я теж приїжджала додому, ми в кафе
зустрілися, і призначили дату весілля, а про деталі ми тоді і не говорили, вирішили,
що в телефонному режимі все з’ясуємо.
Я повернулася в Грецію, але мала багато роботи, тому справа з весіллям зависла. Я
сподівалася, що свати цю справу контролюють, але коли я на початку липня
приїхала додому, то зрозуміла, що справа зовсім не зрушила з місця.
Тоді я їх до себе і запросила, думаю, посидимо, поговоримо і разом сплануємо
весілля нашим дітям. У мене Світланка – єдина донька, тому мені для неї нічого не
шкода. І у сватів мій зять – єдиний син, тож я сподівалася, що вони міркують так
само як і я.
Проте, виявилося, що у них зовсім інша життєва філософія. Вони собі вирішили, що
якщо я заробітчанка, то весілля нашим дітям маю зробити я одна, повністю за свій
кошт.
Я спочатку подумала, що вони жартують, а потім, коли зрозуміла, що двоє дорослих
людей хочуть свого сина оженити, і нічого не платити тільки тому, що у мене, на їхню
думку, багато грошей, – я просто дар мови втратила.
Єдине, на що вони погодилися, це на те, що вони не будуть забирати гроші з тих
конвертів, які подарують їхні гості, а вони з своєї сторони вирішили кликати
приблизно 50 людей. Конверти то вони віддадуть, але молодятам, а в ресторані за
своїх гостей, і за їхніх, маю заплатити я з своєї кишені.
Я вирішила, що нехай вже буде так, бо не хотіла сваритися даремно з майбутніми
родичами, і не хотіла псувати доньці настрій перед весіллям.
Та мої свати на цьому не зупинилися. Далі пішла розмова про те, де мають молодята
жити, і тут сваха видає, мовляв, як де, адже у мене є велика квартира.
Квартиру і справді я маю, але я собі її купила. А доньці планувала придбати нову, але
не сама, а скинутися з батьками нареченого.
А свати мені так прямо і сказали, що не мають грошей на пів квартири. Та й навіщо
ще щось купувати, якщо у мене пустує житло.
– Ну самі подумайте, свахо, ви поїдете, а квартира ваша ще кілька років буде
зачиненою стояти. Ви ж в найближчі кілька років ще не збираєтеся повертатися? –
каже мені сваха. – То нехай діти наші спокійно собі там живуть, а коли ви надумаєте
повертатися, тоді ми вже щось і будемо думати.
Відправила я своїх гостей додому, і вже сама не розумію, що мені робити. Мені одній
здається, що все це з самого початку виходить якось неправильно, чи я себе
накручую?
Фото ілюстративне.