Була я молода, мила, прекрасна і чарівна. На вечірці в клубі познайомився зі мною молодий чоловік (так-так, були часи, коли всі знайомилися не в інтернеті), танцювали, танцювали, обмінялися телефонами.
Запросив на перше побачення, погуляти. Розповів, що він працює в банку начальником відділу і ще викладає економіку. А я кажу, студентка, офіціанткою працюю, ну а чого приховувати? А про нього подумала я тоді, може бреше. Але ні.
Запросив на друге побачення, приніс ноутбук. Сіли ми в літнє кафе і він почав показувати фотографії і відео з відпочинку. «Це я в Туреччині, це я в Ізраїлі, це з аквалангом, це я на парусному човні подорожую. А це моя лекція, це я зі студентами. А це в Європі на семінарі.»
Коротше, все розповідає мені про те який він молодець, успішний. В кафе він нічого не замовив ні мені, ні собі, це був перший дзвіночок, але я навіть не звернула увагу, так я його заслухалася. Розійшлися по домівках.
Побачення третє, вирішальне. Знову кличе, цього разу до ресторану. Я збираюся, кучері накрутила, губіща нафарбувала. Виходжу з дому і починається злива, з неба водоспад. Парасоля не рятує зовсім. Промокла і змерзла, але прийшла на зустріч. Замовляємо їжу. Він собі вже не пам’ятаю що взяв, я попросила гарячого чаю. Як зараз пам’ятаю коштував він 15 гривень. Більше не замовила нічого.
Він поїв, я зігрілася, вирішили йти гуляти, принесли рахунок і він бачу, шукає мій чай і каже. «З тебе 15 гривень.» Ну добре, заплатила, але так гидко від нього стало, такий скнара.
Я людина економна, але тут скупердяйство чистої води. Не пам’ятаю як, але злиняла від нього. Нетривалий час, писав, дзвонив, потім перестав. Ось така історія. А у вас були побачення з жаднюгами?
Фото ілюстративне з вільних джерел