Олена в сорок вісім років залишилася одна, не стало її чоловік, нездужав довго. Вона терпляче доглядала, хоч і всі давали прогнози, що недовго йому лишилося.
Жили вони вдвох дуже добре, але дітей Бог не дав.
Після того, як поховала, довго приходила до тями. Самій важко це все переносити, і тільки на роботі відволікалася від самотності.
Олена вважала себе нещасливою, хоч і прожила з чоловіком двадцять чотири роки щасливо, але завжди мріяла народити дітей. А зараз тим більше, залишившись сама, постійно думала:
– Я вже старіюча жінка, хоч ще нічого, симпатична. І що на мене чекає попереду? Самотня старість. Як шкода, що немає дітей, пропонувала чоловікові взяти з дитбудинку, так він був проти, хотів своїх. А от не вийшло, не вийшло. І тепер сам пішов, а я зовсім одна.
Олена розуміла, яка вона старіюча, сорок вісім років, це ще розквіт, це так просто вона вже зараховувала себе до старіючих, бо самотність накладає певний відбиток. Але в той же час, щоб не відволіктися від самотності та суму, вирішила продати свою квартиру в місті та поїхати до батьків у село, де у них свій будинок. Батьки старіють, батько нездужає, вона потрібна їм.
Переїхала до батьків. Батько справжній господар, будинок утримував у порядку, поки ще міг, все зроблено добротно та ґрунтовно, три кімнати в будинку, кухня. Звичайно, батьки зраділи, тепер дочка поруч, їм легше буде.
Влаштувалася Олена фельдшером, не легко звичайно, добре, що однокласниця там працює, підказала вчасно. Але взяли з умовою лише до її пенсії. І справді, доопрацювати дали лише до пенсії. Батька на той час вже не стало, живуть вони з матір’ю вдвох.
Без роботи, звичайно, сумно, довелося звикати до життя на пенсії. У цьому віці складно кудись влаштуватися. Ось так і живе Олена вдвох з матір’ю, мама вже теж неважливо почувається. Олена, як може полегшувала їй життя. Добре, коли починається весняно-літній сезон, Олена більшу частину часу проводить на городі, їй подобається копатися на грядках, доглядати, поливати. Вона сама собі дивується:
– Мені раніше не хотілося колупатися в землі, завжди далека була від цього, а тут, раптом сподобалося, і головне бажання є. Як приємно бачити, коли зростає моя розсада. Напевно, це від нудьги, від самотності.
Все змінилося близько року тому, коли у порожньому сусідському будинку з’явився хазяїн. То був Ігор. Він старший за неї на два роки, а з його братом Сергієм вони були однокласниками. Сергій навіть кілька разів проводжав Олену з дискотеки, але потім вона поїхала вчитися, а він на службу. Ігор після закінчення школи поїхав вчитися, потім повернувся додому, одружився та осів в одному з найближчих сіл. Тому Олена його після школи ніколи не зустрічала. Батьків його вже не стало, тож будинок пустував.
Ігор збудував у селі будинок, виростив сина та дочку. Нещодавно овдовів, залишив синові будинок і господарство, поїхав сюди до батьківського будинку. А ще поїхав, бо дістала там його Надія, подруга його дружини. Чомусь вона уявила себе на місці його дружини, і незабаром після прощання заявилася до нього надвечір:
– Привіт, я до тебе із серйозною розмовою. Ти ж знаєш, що ми з твоєю дружиною подруги були, і вона просила мене вийти за тебе заміж. Щоб ти не був один, допомогу тобі організувати, за господарством стежити, он у тебе яке багате господарство.
Ігор здивовано дивився на Надію, не чекаючи від неї такого нахабства і наполегливості, добре в цей час зайшов до будинку син, який нещодавно одружився вдруге.
– Тітка Надя, як це мама могла таке сказати: заміж за батька? Щось незрозуміле ти говориш. Тим більше, ми з Катею збираємося жити з батьком. Ось завтра вже речі перевозимо, бо живемо у баби Зіни, кімнату знімаємо.
– А не треба було з Танькою розлучатися, що тобі не жилося, навіщо залишив їй квартиру в місті? Для чого приїхав сюди? – сердито говорила Надія.
Вона засмутилася, що її план переїзду до Ігора валиться на очах. Вона намагалася, розробляла стратегічний план, як би вийти заміж за Ігора та прибрати до рук його господарство. Сама давно в розлученні, років двадцять, і весь час дружила з дружиною Ігора, а особливо коли вона занедужала, Надія розгорнула бурхливу діяльність. Вдавала, що переживає, допомагає, але з каменем за пазухою. Ігор усе приймав за чисту монету, але виявилося, що вона мала свою мету. Ігор давно їй подобався, господарський, діловий, не гулящий, спокійний та ввічливий, заздрила Надія його дружині.
І навіть коли син із дружиною переїхав до Ігора, Надія не залишала свого бажання, їй дуже хотілося жити з Ігорем. Вона навіть у сільському магазині жінкам розповіла, що скоро вже переїде до нього, і вони будуть щасливі. Правда не говорила, що цього вона хоче, а навпаки пояснювала, що Ігор вже набрид їз запитанням: коли вона до нього переїде.
Ігоря запитав здивований сусід Микола:
– Ти що серйозно пропонуєш Наді жити з тобою? Вона на кожному розі каже, що ти її вже набрид своїми запитаннями. Жінки засуджують тебе, кажуть, що ще року не минуло, як не стало дружину, а вже за новою спідницею.
Ігор дивився на нього здивовано:
– Хто тобі таке сказав? Вона приходила до мене, пропонувала заміж вийти за мене, сказала, що моя дружина їй заповіла. Та ось син не дасть збрехати, – той стояв поруч і хитав головою.
Сусід хитав головою:
– Ну і справи, ну і Надя, говорить, що попало
І не лише сусід Ігорю розповідав, а й інші односельці цікавилися, тож він вирішив поїхати із села до батьківського дому.
Все це Ігор розповів Олені, коли вони обоє на своїх городах пололи картоплю. Забору між ділянками немає, просто межа. Олена принесла холодний компот, стояла спека, пригостила Ігоря, потім посиділи у нього на подвір’ї на лавці. Ну а потім між ними виникло кохання, обидва відтанули душею, відчули, що їх тягне один до одного.
В Олени важко нездужала мама, вона не могла її залишити, з Ігорем домовилися, що поки поживуть кожен у своєму будинку, ну а потім вона перейде до Ігоря.
Він розвинув бурхливу діяльність, перекрив дах, облаштував ще кімнату, літню кухню.
Вони щовечора мріяли, як поїдуть на море, Ігор пропонує їхати машиною, а вона зовсім не проти.
Олена вирішила побалувати Ігоря, спекла яблучний пиріг і попрямувала через межу до нього. Тільки увійшла до хати, він увімкнув чайник, як раптом почули, що в нього брязнуло скло, потім ще. Нічого не розуміючи, вони вискочили на ганок, а там Надія стоїть, а вікон вже немає. Ігор підскочив до неї:
– Надія, припини, що ти робиш?
– Аааа, і ця тут. Ось до кого ти поїхав із нашого села. А я думала, куди він поїхав. Добре, Іван підказав, побачив тебе тут, коли привозив на своїй машині добрива. Значить, зі мною ти жити не захотів, а чим краще ця твоя сусідка. Бач влаштувався під боком у неї.
– Надія, я тобі ніколи нічого не обіцяв, тож давай іди звідси.
– Я не дам вам жити спокійною, я вас дістану тут.
Поки Надія вигукувала на всю вулицю, зібралися люди, хтось викликав дільничого. Приїхали двоє та відвезли її.
Олені було соромно, у такій ситуації вона ніколи не була, а Ігор, обійнявши її за плечі, повів до себе в хату.
– Заспокойся ти і не переживай. Ми з тобою повинні одружитися, щоб припинити всі плітки та розмови. Тож завтра їдемо з ранку подавати заяву. Оленко, ти згодна вийти за мене заміж? – Дивлячись їй прямо в очі питав Ігор.
– Так, згодна, – просто відповіла вона.
– Я дуже радий. Я з першого дня про це мрію, як побачив тебе тут. Тільки не знав, як тобі зробити пропозицію, переживав, що відмовиш. А я тебе дуже люблю. Коли я навчався у десятому класі, а ти у восьмому з моїм братом, я тоді подумував про тебе, але бачив, що брат тебе проводжає з дискотеки, ось і не наважився. Ну а потім розійшлися наші шляхи-доріжки. І я радий, що у вас із моїм братом нічого не вийшло.
Олена сміялася від душі:
– Ти що Ігоре, він мене проводжав не як свою дівчину, а як свою сусідку, Сергій добрий. Я до нього завжди ставилася як до брата, ми до школи ходили разом і назад.
Ігор з Оленою одружилися, весілля шумного не було, приходили двоє сусідів із дружинами, син Ігора та сусід колишній Микола теж із дружинами приїжджали із сусіднього села.
Микола, сміючись, розповів Ігорю:
– Тепер Надя бігає по селу тебе сварить, та й Олені дістається. Жінки з неї сміються, тільки.
Незабаром після їхнього весілля не стало мами Олени. Живуть тепер вони вдвох, відвідує їх часто син Ігора із родиною. Тепер у Ігоря двоє онуків, а вони більше люблять бабусю Олену. Вона добра і пече смачні пироги.