“У нас немає грошей” – ото і все, що я чула за роки шлюбу мого сина від сватів своїх.
Не було їх у них на сватання, на весілля, на те, аби допомагати молодій сім’ї. Я ж на
заробітки заради благополучча сина поїхала, а вони все “немає і немає”. Але ще то
можна було терпіти, прикро мене вразило те, що я побачила під час останнього свого
візиту у місто.
Про невістку я нічого кривого, чи не хорошого сказати не можу бо вона добра
дитина: роботяща, шаноблива, хороша мама і прекрасна дружина.Однак, я була
проти того, аби мій син на ній одружувався.
Ще раз кажу, не через невістку свою я проти була, а через те, що породичатись
доведеться нам із її сім’єю. Бачте, мені її батьки одразу не сподобались своїм
ставленням до життя.
Кажу їм, що от діти наші шлюб беруть, давайте зустрінемось і все обговоримо. У
відповідь чую, що у них немає грошей і що обговорювати нічого.
Та ще я й про весілля ні слова, за сватання мова була. Як то не засватати дівчини? А
вони лиш відмахнулись, мовляв. як мені треба, то я повинна і організувати, а у них і
копійчини немає на те, аби мене із сватами прийняти.
Та сама пісня про відсутність коштів і з весіллям. Я в борги зайшла, а таки хай
скромне, а весілля ми зробили. Ті ж у якості гостей прийшли, принесли 100 євро і
все. Навіть не почервоніли.
Тоді я вже розуміла, що молодій сім’ї не буде помочі з тієї сторони. Що наберу їх,
прошу там для онука чого, чи виручити дітей із грошима на оренду, а звідти “немає
грошей” і все тут. Як заведені.
Я ж і поїхала за кордон, бо добре бачила, що потрібна дітям допомога із житлом.
Десять років заробляла на квартиру ту в Італії. Так, важко було, улюблену роботу
залишила, та от знала, що окрім мене ніхто і не допоможе.
Уже, коли у сина квартира була, коли там був ремонт і все мали, то я й повернулась
додому. Добре, що ще директор мене запросила повернутись, то я в школі працюю і
маю зарплатню, і пенсію яку не яку. Але й з того перекидаю сину гроші, бо ж у них
дітей троє.
А тепер уявіть моє здивування, коли я приїхала на гостину до сина у місто і побачила
сваху на кухні. Не так її присутність здивувала, а те. що вона була у халаті
домашньому і в кімнатних капцях.
Виявилось, що вони зі сватом приїхали у Київ працювати. Орендувати квартиру? А
навіщо, якщо доня тут живе. Вони поруч і роботу знайшли, а у доньки живуть. Ну а як,
якщо у неї аж трикімнатна квартира? Хіба маму і тата виставлять?
Як же мені стало прикро, я вам не можу словами передати. То я заробляла на це
житло, я тягнула з самого початку ту сім’ю одна, а заради чого, аби свати на старість
переїхали і мали комфортні умови для життя?
Ох, як я розходилась. П’ятого кута усі шукали, вимовила все, що на душі лежало і
попросила сваху і свата речі збирати і забратись із моєї квартири геть.
Та от, син мене давай спиняти:
— Мамо так не можна. То ж батьки моєї дружини. Ми все обговорили, я дав згоду. Ти
дуже негарно тепер себе поводиш.
Поїхала я звідти так і не роззувшись. Дала сватам тиждень на те, аби там їх не було.
Син вмовляє мене схаменутись, та от я не збираюсь заспокоюватись.
Ні, ну мене так важко зрозуміти? От ви б дозволили сватам спокійно жити у квартирі
після всього, що було?
Головна картинка ілюстративна.