– У нас кредити, мамо. Олег не може за просто так у тебе працювати, ми потім твоїм “дякую” з боргами не розплатимось, – каже мені донька.
Олені моїй не сподобалося те, що я попросила зятя, її чоловіка, щоб допоміг мені з ремонтом. Сказала вона це так безапеляційно, що у мене варіантів не було – мені треба було шукати майстрів і платити їм гроші.
Так прикро мені ще ніколи не було. Мій зять займається професійно ремонтами, і я сподівалася, що він мені допоможе у цій справі. Ми з Олегом вже майже про все домовилися, він сказав, які матеріали треба, і я все купила.
А коли я йому подзвонила, щоб запитати, коли починаємо, слухавку замість зятя узяла моя донька, і добряче вичитала мене за те, що я займаю дорогоцінний час її чоловіка, адже за той час, поки він мені допомагатиме просто так, він міг би гроші заробити.
Якщо чесно, то я навіть не знала, що їй на це відповісти, так мене образа стиснула. Я ж Олені своїй все життя допомагала, дітей їй виростила.
Потім в Грецію поїхала на кілька років, щоб їй допомогти з житлом – квартиру їм двокімнатну купила. Жодного разу такого не було, щоб я їх не послухала і не виконала те, що вони мене просять, а в підсумку моя дочка вирішила, що в мене є гроші і я можу майстрам заплатити, а її чоловік має заробляти для сім’ї, а не займатися доброчинністю для родичів.
Я нещодавно приїхала з Греції, бо стала не дуже добре себе почувати, вирішила, що з мене вистачить. Я квартиру дочці купила, собі на ремонт будинку заробила, так що можна і повертатися.
Я була впевнена, що після усього, що я зробила для своєї доньки, вона мені не відмовить у допомозі, але Олена заявила, що її чоловік не буде у мене робити все за просто так.
Мені так було прикро, що словами не передати, але щоб не платити чужим людям, я сказала, що краще заплачу зятю, і на такі умови Олена вже погодилася.
Працював у мене зять десь три тижні, я йому все оплатила за загальними розцінками. Олегу, до речі, було не зручно дуже брати від мене гроші, а от моя рідна дитина нічого поганого в цьому не бачила.
Зробив зять мені все дуже гарно, акуратно, до ладу, але я в підсумку зовсім без грошей залишилася, адже все витратила на ремонт.
Зібралася я і поїхала ще раз в Грецію, бо треба ж собі хоч щось на старість заробити, бо я вже зрозуміла, що на доньку надії мало.
– Правильно, мамо, робиш. Чого тобі тут сидіти, – повчала мене донька.
Та я її не слухала, занадто великою була моя образа. Справа навіть не в грошах, справа в підході до ситуації.
Олена була впевнена, що я як поїду в Грецію, то буду їй знову допомагати, та я не збираюся цього робити. Тепер я для себе гроші складаю, бо мені доводиться лише на себе і розраховувати.
Дочка ображається, але це її справа, свого рішення я не збираюся змінювати.
А нещодавно мені Олена зателефонувала і запитала, де ключі від мого будинку, бо вони хочуть там Святвечір і Різдво святкувати, адже в селі значно цікавіше дітям.
Я відповіла, що ключ цього разу я сусідам не залишала, а забрала з собою. І що впускати їх у свій будинок я не маю наміру навіть на свята.
Це була остання крапля. Донька кинула слухавку і заблокувала мене, образилася неабияк. Але хіба я щось зробила не так? Це я на них маю ображатися, а не вони на мене.
Неприємна ситуація, особливо перед святами, та я винуватою себе аж ніяк не почуваю. Мені треба про себе думати, а дочка нехай дбає про себе і свою сім’ю сама.
А яка ваша думка? Я правильно роблю, чи ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.Вам