– Я не можу щодня до тебе приїжджати, у мене робота, – пояснюю я своїй літній
мамі. – Тому потрібно переїжджати.
Моїй мамі 76 років. Донедавна вона чудово справлялася з усім господарством, хоч і
жила сама. У мами є гарний будиночок в селі, є город, господарка. Вона все це дуже
любила, тому їй і не хотілося залишати рідний дім.
Батька мого не стало ще 20 років тому, відтоді мама живе сама. Я у них єдина
дитина, вийшла заміж і поїхала разом з чоловіком жити в місто.
У мене двоє дітей, дві мої доньки вже створили свої сім’ї і живуть окремо. А ми з
чоловіком залишилися самі в нашій трикімнатній квартирі. Тому я і вирішила
забрати маму до себе. Але довший час вона на це не погоджувалася, казала, що
нізащо не залишить свій дім.
Та нещодавно мама захворіла, хвороба сильно підкосила її, їй потрібен догляд.
Певний час я брала вихідні і залишалася з мамою, потім просила її сусідку, щоб та
приглянула за нею, але тепер склалася така ситуація, що мені довелося забрати
свою матір до себе. Їй вже було важко себе обслуговувати самій.
Коли вона погодилася на переїзд, то розплакалася. Я бачила, як важко далося їй це
рішення. Мама збирала свої речі самостійно. Взяла тільки халат і тапочки. З одним
маленьким пакунком вона сіла в мою машину.
І ось тепер уже місяць, як мама живе у мене. Вона наче маленька дівчинка–
худенька, маленька, з білявою головою. Ходячи по квартирі вона човгає ногами.
Доходячи до порога, високо піднімає ногу, щоб переступити його і не зачепити.
Після перегляду новин завжди переказує їх мені. Швидко втомлюється, тому часто
засинає просто сидячи на дивані. Любить дивитися у вікно і розповідати мені різні
історії про те, як воно було в часи її молодості. В цей час я маю уважно її слухати, для
неї це дуже важливо.
Помітно, що вона дуже безпорадна. Поселившись у мене, вона дещо розслабилася,
довірилася мені. Сильно помітне її хвилювання, коли вона проводжає мене на
роботу та радість, коли зустрічає. Щодня ми їмо в обід суп і, звичайно ж, потім п’ємо
чай із її улюбленими цукерками.
Спочатку мені надто було страшно, дивлячись на це все. Адже мама була завжди
сповнена сил та енергії. Навіть коли не стало батька, вона впоралася. Не хотіла
переїжджати. Зараз все по-іншому. Усьому виною є хвороба, через яку вона сильно
здала. Тому вона й наважилася на переїзд.
Тепер я рада, що разом зі мною живе мама і мені хочеться, щоб так було якомога
довше. Я хочу, щоб її старість була спокійною і безтурботною, щоб вона не думала ні
про що, і не переживала. Хочеться, щоб вона була оточена любов’ю і турботою. Щоб
ми разом ще довго гуляли, розмовляли.
В свій час мої мама з татом забезпечили мені чудове дитинство, свої дитячі роки я
завжди згадую з великою приємністю, тому зараз хочу віддати цю любов і турботу
своїй матусі, хочу, щоб їй у мене було комфортно, щоб вона була щасливою.
Я знаю, як її тягне в рідний дім, тому по можливості, на вихідні, ми всі сідаємо в
машину і їдемо в село. Чоловік косить біля хати траву, я прибираю, а мама,
дивлячись, що все в порядку, відпочиває душею.
Важко звикнути до таких змін, коли не про тебе батьки турбуються, а вже ти про них.
Але і такий період настає, і треба вміти все організувати так, щоб наші літні батьки не
відчували себе обузою, адже вони за всі ці роки заслужили, щоб і про них ми
потурбувалися.
Бережімо своїх батьків. Пам’ятаймо, що життя циклічне, і з часом ми теж опинимося
на їхньому місці.
Фото ілюстративне.