Мерседес здіймав пилюку на дорозі. Яна курила в відкрите вікно, слухаючи захоплені дифірамби від Славка на адресу свого рідного села, в якому він не був сім років.
– Зараз приїдемо, посидимо, поспілкуємося. З братом тебе познайомлю! Увечері в баньку сходимо! А завтра на рибалку! Краса! – Славко фонтанував емоціями.
Яна глузливо дивилася на нареченого. Риболовля та баня, значить… Їй, що виросла у величезному мегаполісі, з відзнакою закінчила університет і володіє великою столичною перекладацькою компанією, рибалка і лазня здавалися чимось вже зовсім архаїчним. Село з її Славка виходило з важко…
Вони під’їхали до двоповерхового дерев’яного будинку з величезним садом. Слава посигналив і вийшов з машини.
У дворі щось загриміло, розчинилися хвіртка, і з-за неї вийшов Петро – рідний брат Слави. Він, на відміну від молодшого брата, залишився жити в селі після того, як не стало батьків, відбудував будинок і жив в ньому з дружиною Ольгою та донькою.
Після обов’язкових цілувань і обіймів гості були всажені за величезний стіл в альтанці, який, завдяки старанням Ольги, буквально ломився від їжі. Сиділи весело, порівнювали сільське і столичне життя, обговорювали майбутнє весілля, співали пісні.
Брати швидко захмеліли і тепер, затишно розташувавшись під старою яблунею, потягували домашню наливочку і згадували своє босоноге дитинство. У Яни закінчилися сигарети, і вона вирішила нанести візит в місцевий магазинчик. Дорогу їй пояснили просто: в кінці вулиці.
У магазині була невелика черга, Яна прилаштувалася в кінці. Позаду пролунав тоненький дитячий голос:
– Тьотю, ви остання?
Яна обернулася і остовпіла. Хлопчик був вражаюче схожий на її нареченого Славка – просто одне обличчя!
Вона присіла навпочіпки перед ним і запитала:
– Тебе як звуть?
– Сашко.
– А маму твою? – Яна уважно вдивлялася в обличчя хлопчика: ніс, очі, вилиці – все його!
– Лєна. Тільки її немає. Вона пішла на небо, – знизав плечима Сашко і додав. – Давно вже.
– А тато твій де?
– Не знаю. Я з дідом живу. Він старенький зовсім, вже й не ходить, – відповів хлопчик і насторожився. – А вам навіщо?
– Та так, просто… Ти цукерки любиш?
Сашко кивнув.
Тут підійшла її черга. Яна витягнула з гаманця гроші.
– Цукерок, найкращих. І пачку Lucky Strike, будь ласка, – сказала вона продавщиці і повернулася до хлопчика,
– А тобі що потрібно купити?
– Кефіра і хліба, – сказав Санька, – у мене є гроші. Ось.
Сашко простягнув дві зім’яті купюри. Яна посміхнулася і похитала головою: не треба. Вийшовши з магазину, Яна з пакетами попрямувала до своєї машини.
– Це ваша? – запитав Сашко, з захопленням розглядаючи Мерседес.
– Хочеш, до будинку довезу? – підморгнула Яна. – Стрибай на переднє сидіння. Двічі Саньку просити не довелося – через п’ять секунд він вже захоплено гладив шкіряну оббивку салону.
Яна довезла хлопчика до старого похиленого будинку, вручила йому пакети з покупками і поїхала додому.
Не може бути таких збігів! Просто одне обличчя. І хто ця Лєна, мама хлопчика? Стільки питань і жодної відповіді! Зараз приїду і запитаю у Славка.
Запитати не вийшло: обидва брата, розвалившись у плетених стільцях, хропли на весь двір.
По двору бігала Ольга, прибираючи зі столу.
– Оля, мені потрібно поговорити з тобою, – сказала Яна, сідаючи на сходинку ганку.
Ольга кивнула і сіла поруч з нею.
– Сьогодні хлопчика бачила – просто копія Славкв! І живе на сусідній вулиці. Хто він? – запитала Яна.
Ольга раптово почервоніла і зніяковіла. Та-а-а-к! Сільські секрети, значить!
– Здається, я чогось не знаю? Розповідай! – зажадала Яна.
…Слава продер очі і побачив Яну. Вона сиділа перед ним і, не кліпаючи, дивилася на нього.
– Привіт, – хрипко вимовив він і скорчився від болю в спині. – Ти не уявляєш, як це – спати всю ніч в цьому незручному кріслі!
– Ти мені краще скажи, як це, коли сусідські діти на тебе схожі? – холодно поцікавилася Яна.
– Ти про що? – насторожився Слава.
– Про те, що сім років тому ти кинув принадії сусідку Олену і поїхав! Коли тобі повідомили, що у тебе народився син, тобі було все одно. Коли тобі сказали, що Олени не стало, тобі теж було все одно! Тобі було абсолютно плювати на долю власного сина. А він зараз живе зі своїм дідом на його копійчану пенсію! – ледве стримуючись, відповіла Яна.
Слава мовчав. Сказати в своє виправдання було рішуче нічого. Все так і було. Цікаво, звідки вона дізналася?
Хоча, це ж село… тут кожен другий – знахідка для шпигуна!
– А у вересні він піде в школу! І піде сам, тому що у нього немає мами і тата, а дід прикутий до ліжка! – додала Яна тремтячим голосом.
Слава продовжував мовчати, ховаючи очі. Яна встала, витягла з кишені пачку купюр і кинула на стіл перед Славою.
– Довелося з ранку з’їздити в найближчий банкомат. Тут двадцять тисяч. Ти зараз приводиш себе в порядок і йдеш до свого сина. Віддаєш ці гроші і вибачаєшся за те, що ти така скотина! Адресу ти не забув, я сподіваюся?
– А ти? – запитав Слава.
– А я, милий, повертаюся в місто. Без тебе. Я не можу вийти заміж за людину, яка зрадила жінку, а потім свою дитину! І не дзвони мені більше. Твої речі я пришлю сюди. Прощавай.
Мерседес пиліл по путівці. Яна давила на педаль акселератора, намагаючись швидше покинути це місце. Все що вона хотіла – це повернутися додому, зануритися з головою в роботу і скоріше забути про все це. На душі було гидко і противно…
Дагірова Лідія
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!