Ви не знаєте часом цієї жінки? Її звати Галина, дівоче прізвище Бутейко, — незнайомка зазирала в очі молодим матусям, що наглядали за малюками, демонструючи старе, ще чорно-біле фото. — Ми з нею разом навчалися, вже багато років не бачились. Але хтось із одногрупників мені сказав, що Галина мешкає на цій вулиці.
Слово за словом — і незнайомка повідала молодим жінкам свою історію. Їхня дружба з Галиною почалася із перших днів навчання в інституті. Правда, важко було зрозуміти, що саме поєднувало цих дівчат. Вдачі у них були різні: сміхотунка і щебетуха Люба й серйозна, старанна, відмінниця Галя.
— Усім здавалося, що ми — наче рідні сестри, — зітхнула Люба, продовжуючи оповідь. — Мені справді було цікаво з Галиною. Але зізнаюся: я їй заздрила. Вона зростала у повній сім’ї, з дитинства батьки купали її в любові. Жила у достатку. Не те що я.
Особливо недобре стало дівчині, коли Галина почала зустрічатися із Богданом. Він виявився тим хлопцем, про якого вона мріяла: добрим, уважним, ніжним. «Знову все найкраще в цьому житті дістається Галині, — міркувала дівчина. — Всі її люблять, усім вона подобається.
У Богдана з Галиною йшло до весілля, а в Люби особисте життя ніяк не клеїлося. Хороший настрій подруги почав її все дужче дратувати.
Донині Люба не знає, як зважилася на таке, але тоді нею заволоділа одна думка: «насолити» подрузі, яка й гадки не має що таке серйозні, дорослі негаразди. Дівчина пішла до ворожки і, добре заплативши їй, попросила розлучити закоханих.
Не минуло й тижня, як пара почала сваритися, конфліктувати. Через деякий час Галина із Богданом розірвали стосунки. Дівчина стала сама не своя: почала часто плакати, замкнулася в собі. Забрала документи з університету.
Відтоді жінка більше ніколи не бачила Галини.
Йшов час. У Люби з’явилася сім’я, діти. Ось і донечка збиралася під вінець. Але за кілька тижнів до весілля щасливе очікування сім’ї перекреслила трагедія — наречений Софійки загинув під колесами автівки.
— На доньку тяжко дивитися. Вона перестала їсти й спілкуватися. Це жахіття триває майже півроку, — розплакалася Люба. — Ридаючи біля доньки, я згадала свою подругу Галину і свій підлий вчинок, її заплакані очі. І врешті усвідомила, який тяжкий гріх учинила.
Не знаючи, як бути, жінка пішла до сповіді. Священик довго розмовляв із нею, порадив багато молитися, а ще — віднайти Галину, усе їй розповісти і попросити вибачення.
— Не знаю, чи простить мене подруга, дуже зле я вчинила. Але якщо треба, я стану на коліна і благатиму в неї прощення за свою заздрість. Надіюся, що моє розкаяння допоможе моїй донечці одужати, а мені — віднайти душевний спокій та примирення з Галиною.