Знайомтесь, то Ганна, 1925 року народження. Прийшла до нас просити щоб зателефонували повідомити що сильний вітер пошкодив «дроти», що «нема, донцю, лєтрики», і що вона без світла від ранку, а скоро стемніє, то як їй бути? Живе вона сама.
А це Марія – показує нам як вона самотужки сходи собі підправила. Ще роки два тому вона на верх своєї хати вибиралася – » а шо, мала чекати шоби дощ мені хату заляв? таж то так текло, що мамочко моя рідна! На я си шо не годна тих пару черепиць поправити? Болят, донечко, ножечки…ой болят! А во, видиш, хустинками си поперевивала…»
Марія з 1934 року, живе сама, ще випалить в кухні, зварить собі їсти, і хліба ще спече- в селі його не купиш. І автобус до села не їде вже купу літ — відколи Незалежність…
Тарас з 1944 року- ще молодий… Але слабує, цукровий діабет…Якби син з Гусятина не приїздив щоразу, то хто його знає як би було. Швидка до села не приїде, хоч вмирай…
Чотири хати в яких люди живуть- ото і все населення цілої вулиці. Стоять хати, мури, брами- музей під відкритим небом. Заростають подвір’я, восени Тарас опеньки збирає просто таки в селі, на закинених людських подвір’ях…
Служба Божа правиться один раз на два тижні. Отець служить аж в чотирьох селах…
Магазин, садочок, школа, клуб, пошта, поліклініка, автобусна зупинка, цегольня, ферма – ці слова давно вже вийшли із вжитку. Лис заходить до села як до себе додому, гадюки вільно повзають, дорога заросла травою, а приїзд автомобіля то подія.
Село Зелена Чортківського району, Тернопільської області
