Після інституту я познайомилася з чоловіком, вийшла заміж, народила дочку, а потім сина. Життя склалося добре, не скаржуся: чоловік пристойно заробляє, грошей вистачає на різні потреби.
Моїй же подрузі не так пощастило на особистому фронті.
Їй за 30, дітей немає, залицяльники змінюються з певною частотою.
Вона вхожа в наш будинок: на всі свята і дні народження, а також на вечірні посиденьки і розмови по душам її з радістю чекаємо.
Спочатку я не надавала значення її частим візитам, вважала, що ми дружимо. Діти звикли до неї, чоловік теж.
Вона навіть знала, де і що лежить в моїй кімнаті.
Якось їй знадобився рушник, я почала пояснювати, на якій полиці і в якій шафі шукати, але вона по-свійськи відповіла: “Я знаю”.
А якось я привезла дітей додому з гуртків раніше покладеного часу і застала її у вітальні. Чоловік теж був удома.
Він анітрохи не здивувався і сказав, що подруга прийшла до мене і він дозволив їй почекати. Спочатку я не надавала цьому значення, а потім все чудесним чином розкрилося, коли чоловік вирішив від мене піти…
Тривало все це довгий час: вона посміхалася мені в обличчя, грала з моїми дітьми, при цьому спала з моїм чоловіком. А я їй ще про особисте життя розповідала, дура!
Коротше, розлучення. Тепер вона живе в моїй квартирі, розпоряджається рушниками і їздить на машині, яку з чоловіком вибирали мені. Пригріла на грудях, як то кажуть!
Жінки, будьте обережні, зближуючись з самотніми суперницями…