Такого я навіть ніколи й подумати не могла, що відчую себе зовсім нікому не потрібною в цьому житті. Я не самотня людина. Я заміжня жінка, дітей, правда немає, але в будинку у нас рідко буває порожньо – племінники дуже часто приходять в гості. У моєї молодшої сестри двоє дітей: син студент і донька ще школярка. Дуже часто вони бувають у нас в гостях, ми з чоловіком завжди раді їх частим візитам до нашого дому. Ще зовсім маленькими ми стали брати до себе дітей моєї сестри, всіляко розважали їх, водили в парк, купували їм різні потрібні їм якісні речі.
Племінник з початком студентського життя став в гості рідше заходити, тим не менш, не забував, адже я завжди готова була допомогти в навчанні йому, та й копійку йому завжди якусь дам. Тридцять з хвостиком років педагогічного стажу дають про себе знати. Зараз він закінчує університет. Племінниця вчиться в 11 класі тієї ж школи, в якій я працювала і після уроків часто заходить провідати мене. Я в минулому році вийшла на пенсію.
Ну, загалом, життя у мене йшло розміреною чергою до недавнього часу. Я думала, що мене оточують люблячі та рідні мені люди, які люблять мене та дородать мною. Але ось три дні тому мене забрали в лікарню на швидкій допомозі, мені було недобре. З того часу пройшло вже три дні, а чоловік мене провідав всього один раз. Я вважала, що у нас з ним хороші та щирі відносини. А тут за весь час тільки один його візит. По телефону поговорить трохи і все твердить, що він дуже зайнятий в гаражі, і йому ніколи витрачати час на пусті балачки. Значить, на те, що я тут зовсім одна лежу в холодних стінах і мені зовсім немає з ким поговорити, йому байдуже.
У мене якийсь такий сум на душі. А мої племінники за три дні навіть не зателефонували мені жодного разу, не кажучи вже про те, щоб провідати. Я б зрозуміла, якби ще були будні дні, ясна річ, що навчання, потрібно уроки вчити, у кожного справ багато, а часу після навчання дуже мало. Але пройшли вихідні, а діти моєї молодшої сестрички так і не знайшли хвилинки, щоб дізнатися про здоров’я, як я думала, улюбленої тітки. Та й сестра про мене жодного разу не згадала, а я стільки років була їй та її дітям надійним плечем та опорою, вибавила їх з маленького.
Сьогодні заходила колишня колега по школі, так щиро хвилювалася про моє здоров’я, навезла мені купу гостинців. Мені, правда їсти ще не можна поки ще такі продукти, але все ж було дуже приємно, що мені приділили увагу. Подруга веселила мене різними історіями та цікавими розповідями, які відбулися в школі після мого відходу. І так мені гірко та сумно стало. Ось стороння людина, можна сказати, знайшов час, постарався, потурбувався про мене. А мій власний чоловік вічно зайнятий в своєму гаражі і навіть погане самопочуття дружини не привід, щоб відірватися від них. Племінникам я тим більше виявилася не потрібна, так це я ще при пам’яті, ще не стара зовсім. А на старості, що зовсім на самоті доживатиму?
В інші палати відвідувачі до людей ходять постійно, а я опинилася зовсім нікому не потрібна. І гірко так від того, що і поділитися ні з ким зовсім своїми проблемами та хвилюваннями. Як бачите, погане самопочуття може виявитися серйозною перевіркою на любов родичів. Можливо, самій зателефонувати їм і присоромити хоч трохи? Але я не знаю чи варто, якби мною дорожили, то б не віднеслися так до мене у непростий для мене час. А так, на що тепер я можу сподіватися?