П’ять років тому у сім’ї сталася важлива подія. Тетяні Петрівні у спадок дісталася дача. Не стало якоїсь там родички, майно якої в різному розмірі дісталося Тетяні Петрівні та її сестрі з братом. Квартиру родички взяли брат із сестрою, а Тетяні віддали дачу. Їм там гроші були потрібні для їхніх дітей.
Тетяна теж має дочку, але та одружена і у них з чоловіком питання з нерухомістю вирішене. Купили квартиру в іпотеку, а тут бабусі не стало. Тож вони живуть у квартирі бабусі, а свою здають і цим платять платежі. Тим більше у них двійнята і дітям квартира в майбутньому стане в нагоді.
А ось дачі раді були всі. Зять Тетяни Петрівни упорядкував будиночок, паркан, прилаштував ванну кімнату замість літнього душу, з водою розібрався, щоб не руками прати, а машинкою. Облаштував комфорт для тещі і своїх дітей.
Після отримання дачі минуло три роки, і жінка вийшла на пенсію. На пенсії Тетяна взялася за благоустрій городу. Поставила тепличку для помідорів із перцями. Грядочки для моркви з буряком, кабачки з гарбузом, огірочки та зелень для салату. Старі дерева плодоносили, але до них вона посадила кілька кущів смородини та агрусу для онуків.
Першого ж пенсійного літа до Тетяни в гості раптом вирішила приїхати сестра посеред тижня, хоча давно спілкування звелося до привітань. У гості не їздили, а якщо зустрічалися, то у кафе.
-Таню, як добре що в тебе тепер дача. Можна зустрічатися із комфортом. Шашлички посмажити, свіжим повітрям подихати. – обіймаючи сестру тараторила Олена.
-А у мене немає мангалу. – трохи не впевнена сказала Тетяна. – Зять шашлики не любить.
-Ну і добре. – відмахнулася Олена. – Значить чаюкувати будем. Показуй, що в тебе там хорошого вже насаджено. Хвалися своїми успіхами.
Тетяна показала сестрі ділянку, будиночок. Грядочки та квіточки.
-Ну Таня, ти молодець. З урожаєм будеш. – похвалила сестра.
Сестра приїхала на день. Ніколи їй засиджуватися, вдома онуки.
-Таню, а не зірвеш мені огірків? Внуків пригощу домашніми. – по родинному попросила Олена.
-Звичайно.
Тетяна зібрала всі огірки, у баночку трохи полуниці зібрала та передала сестрі для онуків.
У вихідні донька привезла онуків. Вони вже пожили у свекрухи та свекра два тижні. Бабуся з дідусем радісно водили онуків у парки, на атракціони, у різноманітні розважальні заклади. Далі за планом онуки на місяць мали поїхати до бабусі на дачу, якраз до початку сезону перших ягід.
Тетяна з радістю прийняла онуків. Хлопчики мали свою кімнату, яку зять обладнав як треба. Хлопчикам було по шість років, бабусю вони слухали, з городом помагали, квіточки з ягідками поливали.
Але несподівано для Тетяни біля її хвіртки з’явилася машина брата. З неї вийшов брат із дружиною, сином із невісткою та онуком. Онук у Сергія був ровесником Тетяниних онуків.
-Таню, приймай гостей. – Сергій обійняв сестру. – Ми на шашлики. Про мангал знаю, свій привезли. І дітям весело буде проводити час.
-Привіт брате. – Таня була трохи розгублена. – Ну, проходьте.
Сергій привіз із собою шашлик у відерці та торбинку цукерок дітям.
-Таня, давай щось до шашличка зберемо. – посміхнулася дружина брата. – Де в тебе що росте?
Тетяна трохи розгубилася, але повела невістку до городу, показати де зелень, де редька з огірками на салат.
-Тітко Таня, я ягід зберу до столу? – Дружина племінника вже по-господарськи вивчала грядку з полуницею.
-Помий тільки. – Тетяна відірвалася від грядки із зеленню.
Племінниця зібрала всі ягоди і почала згодовувати їх своєму синові, пропускаючи повз онуків Тетяни Петрівни. А невістка спритно обривала огірки та редис.
Шашлик посмажили, на стіл накрили. Родина брата посилено налягала на їжу.
-Ох Таню, яка у тебе розкішна дача. Огірки солодкі. – хрумтів огірками Сергій. – Назбирай нам із собою. Давно я таких смачних не їв. І редисочки з цибулькою.
Таня знехотя погодилася. Огірки тільки пішли, їх ще мало, але братові відмовити не наважилася.
І з цього пішло-поїхало. То сестра в гості з’явиться і випросить із собою овочів та фруктів, то брат із сім’єю приїде на шашлики і забере щось із городу сестри. Коли дачний сезон закінчився, Тетяна видихнула. Такої кількості уваги від родичів було для неї надто багато. Добре хоч не напрошувалися на ночівлю.
Доньці Тетяна не скаржилася про набіги родичів. Це її рідня. Навіщо доньку навантажувати?
І ось новий сезон. У вересні онукам йти до школи. Тетяна начиталася про квіти і спланувала коли які садити, щоб вони набрали цвітіння до потрібної дати. У онуків Тетяни Петрівни будуть найкрасивіші букети.
З середини червня розпочалося паломництво родичів на дачу до Тетяни. Сестра вже не питала і набирала собі овочів та фруктів стільки, скільки вважала за потрібне і можливе відвезти без машини. Брат приїжджав із сім’єю і теж відвозив урожай не соромлячись.
Останньою краплею для Тані стала поведінка сестри. Внуків вже відвезли до міста. Друга бабуся з дідусем взяли на себе турботу щодо збирання онуків до школи, поки батьки на роботі. У будні все менше народу в магазинах. Ось вони розважали онуків, паралельно закуповуючи, що їм потрібно. На Тетяні Петрівні були букети. Онуки і так майже все літо прожили в неї.
Сестра з’явилася на порозі дачі сестри тридцятого серпня. Привезла якийсь дешевий тортик до чаю як завжди. Вона зазвичай приїжджала з ранку і виїжджала після обіду. Саме встигала заговорити Тетяну і набрати собі що треба.
-Таню, я у тебе кабачки бачила. Збери мені кілька штук. Ікру зробити хочу. Ти ж краще знаєш які підійдуть для цього. – з милою усмішкою промовила Олена.
-Добре. – Кабачків цього року було багато. Тетяна навіть рада була трохи віддати сестрі.
І ось Тетяна повертається з городу, тримаючи пакет із кабачками, а її сестра зрізає останній гладіолус.
-Гарні гладіолуси у тебе. Я вирішила онукам у школу нарізати. Бо стільки грошей на ці букети йде щороку. – з усмішкою промовила Олена, а у Тані від цієї картини аж руки розтиснулися і пакет із кабачками опустився на землю.
-Олено, а я їх для своїх онуків вирощувала. Вони у мене цього року до першого класу йдуть. – Тетяна говорила тихо, але голос її тремтів.
-Ой годі тобі. – відмахнулася сестра. – У тебе інших кольорів багато. А мої грошей не мають на ці букети.
-Забирай кабачки та їдь додому. У мене справ багато. Мені завтра до міста їхати. – крижаним голосом промовила Тетяна.
-Ти мене через квіти виганяєш? – здивовано подивилася Олена на сестру.
-Олено, їдь додому! – вже ледве стримуючись сказала Тетяна.
-Ну ти і сестра. – буркнула Олена, взяла пакет із кабачками та поспішила залишити будинок сестри.
Внукам Тетяна все ж таки зібрала гарні букети. Гладіолусами поділилася сусідка, яка була свідком цієї сцени. Вона їх вирощувала собі. Внуки були ще малі, а ці квіти вона дуже любила.
Коли Тетяна Петрівна приїхала до міста тридцять першого серпня та ввечері повезла квіти онукам. Не стала ризикувати їхати першого вересня вранці із квітами. Тільки от вираз обличчя Тетяни Петрівни не вислизнув від дочки.
-Мамо, що сталося? Ти сама не своя.
-Все добре. – хотіла відмахнутися мама.
-Ну я ж тебе добре знаю. Може, що з квітами сталося? Я ж точно знаю, що це не твої гладіолуси. У тебе таких кольорів не було.
-Все, сил моїх немає. – Не витримала Тетяна і виклала дочці, що ось уже два роки рідня не залишає в спокої її дачу, вивозячи плоди праці Тетяни. І про квіти розповіла.
-Що ж ви мовчали? – сказав зять, який примудрився почути цю розмову. – Ну і не треба нічого вирощувати. Буде у вас на дачі газончик та квіточки.
-Але мені подобається все це. Люблю я свій город та сад. – жалісно сказала Тетяна Петрівна.
-Ви головне не переживайте. – заспокоїв жінку зять. – Що небудь придумаємо. А на дачу поки що разом у вихідні їздитимемо, може нас ваша рідня посоромиться. – підморгнув зять, а дочка згідно закивала.
Зять дотримався обіцянки і повіз тещу з усім своїм сімейством на дачу в суботу вранці. Поки діти гралися, Тетяна Петрівна готувала обід дочка із зятем збирали врожай і складали в ящики на веранді. Зібрали кабачки, останні огірки із помідорами.
І тут на обід приїхав Сергій із дружиною. Племінницю з чоловіком вони не очікували побачити, які в цей момент збирали яблука і складали до ящиків.
-О, яблучка вибираєте. Чудово. Значить, нам стрибати не доведеться. – задоволено сказав Сергій.
-Вибачте дядько Сергій, але це ми для свекрухи збираємо. – із усмішкою сказала племінниця. – Вже обіцяли. Самі розумієте, відмовити не можна.
Дядько Сергій посумнів, але нічого не сказав. Потім виявилося, що й огірків із помідорами із собою не дадуть. Зять Тетяни Петрівни демонстративно все при гостях із веранди в машину переніс, поки гості за столом сиділи. Тетяна братові тільки качан капусти дала і кілька морквин з буряками.
Вересень пройшов у спільних поїздках. І ось, сидячи за столом на дачі в останні вихідні вересня зять видав.
-Тетяно Петрівно, ми тут порадилися і вирішили. Наприкінці вулиці ділянку продають. Порожню. Там картоплю садили тільки. Ось ми й подумали, що давайте її купимо. Переоремо і буде у вас там город. Ми вам там все організуємо, навіть перенесемо теплицю. Приїжджатиме рідня, а у вас на ділянці квіточки та газон.
-Але це ж гроші. – пожурилася Тетяна Петрівна.
-Так ми в майбутнє вкладаємось. У нас два сини. Поки там город, потім поставимо будиночок, а вам город повернемо сюди. Та й продають не дорого. Ви не переживайте. Ми порахували все. Впораємося.
-Ну якщо ви так вирішили, то може і справді так буде краще. – подумала Тетяна Петрівна.
Ділянку купили, навесні перебрали трактором, розрівняли. Викопали колодязь, провели електрику. Паркан поправили. Купили нову теплицю. У старій Тетяна Петрівна вирішила спробувати виростити дині з кавунами. Організували грядки, перенесли на нову ділянку майже всю полуницю і зайнялася Тетяна Петрівна рештою посадок. А ще кілька дерев посадила, кущі. На ділянці Тетяни Петрівни поставили альтанку і гойдалки на просторі, що звільнився.
Травень пройшов спокійно. Гості її не турбували. А от у середині червня приїхала сестра з черговим тортиком.
-Ого, У тебе перестановка. – здивувалася сестра. – А де твої фірмові огірочки? – розчаровано сказала Олена зазирнувши у теплицю.
-Спина навесні підвела. Довелося відмовитись від посадок. Дочці із зятем ніколи було. Ну, не страшно, сусідка обіцяла овочами поділитися, якщо надлишки будуть. – спокійно сказала Тетяна сестрі. – Пішли чайку п’ємо, альтанку нову оціниш.
Олена пішла за сестрою пити чай, але все ж таки поспішила швидше покинути дачу сестри. Це потішило. За тиждень донька привезла онуків. І ось приїхав брат із сім’єю. Внуки Тетяни не дуже любили грати з онуком бабусиного брата і тому швидко побігли з дому до друзів.
-Ого, Таню, ти розбагатіла? Таку альтанку звела. – здивувався Сергій, оглядаючи ділянку.
-Зять подарував, щоб я відпочивала більше. Здоров’я вже не те. – знизала плечима Тетяна.
-Ну ти даєш. – остаточно посумнішав Сергій. – Треба щось до шашлику знайти, бо саме м’ясо їсти не хочеться.
-Зараз картоплю почищу. – посміхнулася Тетяна.
Посиділи за столом недовго. Невдоволений онук поглядав на порожню ділянку, а ягідок йому хотілося. Тож родичі поїхали швидко.
За літо більше рідня не турбувала. На стільки не турбувала, що навіть восени з днем народження не зателефонували привітати. Тетяна зраділа таким змінам у житті. Головне в неї тепер є спокій та тиша на дачі, а шум від онуків не заважає, вони навпаки з кожним роком старші та все більше допомагають бабусі. І жодних зухвалих родичів.