— Вперше в житті я так розчаровуюся в людині, — поділилася Тетяна. — Відколи я вийшла заміж, завжди всім хвалилася тим, як же мені пощастило зі свекрухою. А коли народила первістка, тільки переконалася в тому, що вона — золота жінка. Я була молода, батьки живуть в іншому місті, тому ні порадити, ні підказати не було кому, окрім Ольги Василівни, мами чоловіка. І вона завжди приходила на допомогу!
Коли я народила Діму, першу дитину, мій чоловік працював допізна, я лишалася одна з новим статусом материнства, немовлям і хатніми обов’язками, і свекруха ледь не щодня приходила до мене — то з приготуванням їжі допоможе, то візьме онука у візочок — і піде з ним гуляти, щоб я і морально трішки відпочила, і хатні справи поробила.
Тетяні тридцять шість років, зараз у неї троє дітей — синові вісім років, а донькам по п’ять і три. Всі ці роки жінка в декреті, на роботу не ходить, але ті, хто має дітей, знають, що навіть якщо жінка цілодобово вдома, справи вдома не закінчуються. Тож всі ці вісім років від моменту народження онука, Ольга Василівна приходила до невістки майже щодня. Але не повчати, докоряти та наставляти, як це зазвичай полюбляють робити свекрухи — тихенько одягала домашній одяг і бралася то за прибирання, то букви з дітками повчить, то на вулицю з онуками піде. Завжди була привітна і усміхнена, тому Тетяна і припустити не могла, що матір чоловіка допомагає не за власним бажанням.
— Були періоди, коли я і справді не впоралася б з усім сама, без її допомоги, навіть уявити не могла собі, що станеться, якщо сьогодні не прийде Ольга Василівна. А тепер діти доросліші, дівчатка у мене взагалі дуже спокійні, не створюють клопотів. Зараз допомоги я вже і не потребую, хіба що десь колись в поліклініку сходити, чи в басейн старшого відвести — добре, коли є кому з молодшими вдома лишитися. Але онуки дуже люблять бабусю, — розповідає Таня.
— Та це і зрозуміло, вона завжди то смаколиків до чаю принесе, то по кульці повітряній кожному, то по пляшечці соку. І до мене завжди по-доброму: чаю запропонує, чи якийсь десерт швиденько приготує. Та що казати, вона справді стала для мене близькою людиною, я її мамою називала, не могла натішитися.
Якби не випадковість, жінка і не дізналася б, що її діти — не щастя, а тягар для свекрухи. Якось в суботу Тетяна з чоловіком планово поїхати затаритися продуктами на гуртівню, по дорозі завезли діток до свекрухи. Впоралися досить швидко, за кілька годин, заїхали по малечу і вже в дорозі додому виявилося, що найменша донька, Анічка, забула улюблену ляльку у бабусі. Малеча засмутилася, розплакалася і ніяк не хотіла чекати до завтра, поки бабуся принесе її іграшку, тому вибору не лишилося — поїхали назад.
Щоб не гаяти час, Таня вирішила одна швиденько піднятися в квартиру по ляльку, але завмерла, коли випадково почула розмову свекрухи з сусідкою на сходовому майданчику.
— Це вже вісім років, як життя не бачу, Наташо, — жалілася сусідці Ольга Василівна. — Я хоч і на пенсії, а почуваюся так, ніби працюю без вихідних! Зранку йду до них, а додому вертаюся — то вже вечір. І не присяду ж там, бо роботи купа — невісточка до порядку не дуже, так я вічно то вікна помию, то зайду на кухню — тарілки в раковині. Не будуть же стояти там вічно? То якийсь пиріжок для онуків спечу, бо магазинні солодощі сама знаєш як роблять.
— Так, а що ж ти їм дозволяєш так на шию тобі сідати, Оль! Як же так можна? В могилу тебе зведуть, не терпи, у тебе ж і ноги хворі, а ти крутишся біля них щодня. Онуки і сьогодні у тебе були?
— Були, куди ж дінуть їх! Самим хочеться погуляти — то привезли мені. Від ранку до вечора маю трьох дітей своїм коштом годувати, Наталю! А вони ж не їдять так, як я, пісну ячну кашу, їм треба готувати і корисно, і смачно, і фруктів якихось купити. А я пенсію не мільйонами отримую… Не можу я більше терпіти і не хочу, знаєш? От колись таки допечуть мене — і висловлю все, що наболіло, а то вилізли на голову і ноги звісили.
Тетяна не сказала ані слова чоловіковій матері, мовчки зайшла у квартиру, взяла ляльку, яку Анічка забула в коридорі, і вийшла не прощаючись. Сусідки теж притихли і не обмінялися ні словом у присутності невістки.
Весь вечір Таня не знаходила собі місця від образи і нерозуміння, але точно знала, що не хоче більше бачити у себе вдома таку лицемірну людину. Зранку жінка таки наважилася подзвонити чоловіковій матері і сказала, що більше вона може до них ніколи не приходити.